РУЙНУВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
руї́на
запозичення з латинської мови;
лат. ruīnа «падіння; напад; загибель; розорення; (мн.) руїни» є похідним від дієслова ruo, ruere «валитися, руйнуватися», що зіставляється з сірл. ruathar «натиск, штурм», кімр. rhuthr «тс.», брет. rumm «натовп, загін»;
р. болг. схв. руи́на, бр. руі́на, п. ч. слц. вл. ruina, м. руина, слн. ruína;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ро́зруй
«зруйнування»
розру́йний
«руйнівний»
розруйно́ваннє
«тс., руїни»
руївни́чий
руї́нити
руї́нний
руї́нник
руї́нницький
руйна́ція
руйна́ч
руйнівни́й
руйнівни́к
руйнови́ни
«руїни»
руйно́вище
руйнува́льний
руйнува́ти
руйнуви́на
«розорення, спустошення»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| руі́на | білоруська |
| руи́на | болгарська |
| rumm «натовп, загін» | бретонська |
| ruina | верхньолужицька |
| rhuthr «тс.» | кімрська |
| ruīnа «падіння; напад; загибель; розорення; (мн.) руїни» | латинська |
| ruere «валитися, руйнуватися» | латинська |
| ruo | латинська |
| руина | македонська |
| ruina | польська |
| руи́на | російська |
| руи́на | сербохорватська |
| ruathar «натиск, штурм» | середньоірландська |
| ruina | словацька |
| ruína | словенська |
| ruina | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України