РОЗОРИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *orzoriti «розорити», утворене за допомогою префікса *orz- від *oriti «розоряти» (пор. др. оборити «розруйнувати, розорити, знищити», оритель «руйнівник», п. ст. oborzyć «зруйнувати, знищити», ч. obořiti se «обрушитися, накинутися», ст. obořiti «розруйнувати», болг. [разобо́ря, разобо́р(у)вам] «розоряю, розладную», схв. [о̀рити] «скидати»);

споріднене з лит. ardýti «розбирати, порушувати, руйнувати», érdėti «розпорюватися», ìrti «розпадатися, розкладатися; розпорюватися, розладнуватися», лтс. ā̀rdît «розбирати, руйнувати», ḕrst «розбирати, чесати (льон), розділяти, сіктись», дінд. árdati «розпиляється, розчиняється», хет. ḫarra- «ламати, руйнувати, роздрібнювати»;

можливо, далі пов’язане з рідки́й, лат. rārus «рідкий», дінд. ṛtē «за винятком, без, крім»;

іє. *er-/erǝ- «розривати, розділяти»;

помилково пов’язувалось (Потебня РФВ 6, 146) з лат. orior «встаю, починаюся, виникаю», гр. ὄρνῡμι «надаю руху, збуджую; приганяю, зганяю; кидаюся, рухаюся», дінд. ṛṇṓti «підіймається»;

р. разори́ть, бр. разары́ць, др. разорити «зруйнувати; порушити; відкинути; уразити», болг. разоря́вам, м. разори, разурне, схв. разо̀рити, стсл. разорити;

результат перерозкладу і деетимологізації псл. ob-oriti «обвалити, зруйнувати», яке складалося з префікса ob- «об-» і дієслова oriti «руйнувати», збереженого в болг. о́ря «розоряю», стсл. орити «спокушати», разорити «зруйнувати», съɴорити «обвалити», др. оритель «руйнівник», укр. розори́ти, ч. obořiti «обрушитись, напасти», схв. обòрити «знищувати, скидати» і спорідненого з лит. ardýti «розділяти», érdėti «розпорюватись», ìrti «тс., розпадатись», лтс. ārdît «розпорювати, руйнувати, розкидати», дінд. árdati «розпорошується, розчиняється», можливо, також хет. harra- «ламати, руйнувати, подрібнювати», лат. rārus «рідкий», псл. rědъkъ «тс.», укр. рідки́й (іє. *er-);

р. [бури́ть] «кидати, жбурляти, розкидати», [буря́ть] «тс.», бр. буры́ць «руйнувати, валити», п. burzyć «руйнувати», ст. borzyć «тс.», ч. bořiti «тс., ламати, зносити», слц. boriť «зносити, ламати»;

псл. orati, orjǫ;

споріднене з лит. árti, ariù «орати», лтс. ar̂t, aŗu, лат. aro, arāre, гр. ἀρόω «орю», сірл. airim «тс.», гот. arjan «орати», тох. А В āre «плуг», вірм. araur «тс.», двн. art «зоране поле», а також, можливо, з лит. ìrti «розходитись у різні боки», стсл. орити «розв’язувати, пускати (на воду)», укр. розори́ти;

іє. *ar- «орати»;

р. ора́ть, бр. ара́ць, др. орати, п. orać, ч. orati, слц. orat’, вл. worać, нл. woraś, болг. ора́, м. ора, схв. о̀рати, слн. oráti, стсл. орати;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. ёрзать, як і бр. ёрзаць «тс.; [сковзатися, повзати]», виводять з ерга́ (ёрза) «непосида», можливо, пов’язаного з ёра «тс.; пустун», спорідненим, мабуть, з oriti (укр. розори́ти);

зближення з рос. [ёлзать] «йорзати; повзати», [ело́зить] «тс.» (Преобр. І 214) чи з йорш (Соболевский РФВ 66, 35), як і пов’язання з лтс. er̃rīgs «сердитий, похмурий», ērruôtiês «сердитися», лат. erro, -āre «блудити, помилятися», днн. іrrі «гнівний», викликає сумнів;