РИК — ЕТИМОЛОГІЯ

рика́ти «ревіти»

псл. rykati, ryčati (<*ryčēti), паралельне з rukati (пор. слц. [ryčat’] «ревіти», вл. rukać «глухо ревіти», слн. rúčati «ревіти»);
споріднене з лит. rúkti «ричати», лтс. rûkt «тс.; гарчати», двн. ruhen «ревіти, рохкати», свн. rohen «тс.», дангл. rýn «ревіти», сірл. rucht «рев»;
іє. *reuk-, похідне від *reu- «ревіти, бурчати»;
р. рыка́ть, рыча́ть, бр. рыка́ць, п. ryczeć, ryknąć, ч. ryčeti, rýkat, слц. ryčat’, вл. ryčeć, нл. rycaś, болг. ри́кам, м. рика, схв. ри́кати, слн. ríkati, стсл. рыкати;
Фонетичні та словотвірні варіанти

зворика́ти «рикати, ревіти»
зворича́ти «тс.»
рик «рев; гарчання»
ри́кало «людина з гучним голосом; гаркава людина»
риклі́й «крикун»
рико́вище «місце, де збігається і реве худоба Нед; час парування в оленів ВеУг»
рику́н «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
рыка́ць білоруська
ри́кам болгарська
rukać верхньолужицька
ryčeć верхньолужицька
rýn «ревіти» давньоанглійська
ruhen «ревіти, рохкати» давньоверхньонімецька
*reuk- індоєвропейська
*reu- «ревіти, бурчати» індоєвропейська
rûkt «тс.; гарчати» латиська
rúkti «ричати» литовська
рика македонська
rycaś нижньолужицька
ryczeć польська
ryknąć польська
rykati праслов’янська
ryčati (<*ryčēti) праслов’янська
*ryčēti праслов’янська
rukati праслов’янська
рыка́ть російська
рыча́ть російська
ри́кати сербохорватська
rohen «тс.» середньоверхньнімецька
rucht «рев» середньоірландська
ryčat' словацька
ryčat' словацька
rúčati словенська
ríkati словенська
рыкати старослов’янська
ryčeti чеська
rýkat чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України