ПРОЧА — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичення з польської мови;

п. proca «праща» зводиться до псл. *portja, з якого розвинулося стсл. прашта (звідки укр. пра́ща);

р. опри́чь пов’язувалося з прок, про́чий (Преобр. I 654), з лат. prīvus (‹*prei-vos) «сам по собі, одинокий, особливий» (Фасмер III 146), з опри́шок «розбійник» (ЭСБМ 1, 134–135);

переконливої етимології не має;

р. [опри́чь] «крім», [опричи́, опрочи́, опро́чь], бр. апрача́ «тс.», апро́ч «окремо», [апрыч] «крім», [апрі́ч] «крім, окремо», др. опрочь, опроче «крім, окремо», п. oprócz «крім», prócz «тс.», ст. oprócz «без; крім», ч. pryč «геть»;

псл. prokъ ‹*prokos, що виникло вна-слідок розширення pro «про» елементом -ko-, подібно до лат. reciprocus «звернений уперед і назад» (*reco- + *proco-), procerēs «найзнатніші вельможі; кінці балок, що виступають із стіни», гр. πρόκα «відразу, раптом»;

первісне значення *prokos, мало бути «той, що знаходиться попереду»;

р. прок «пуття, сенс; користь; вигода; [решта]», др. прокъ «решта, залишок», прокыи «інший, решта», п. [prokien] «весь, усякий», ст. prokny «тс.», ч. ст. prokní «усякий, кожен», болг. про́чее «інше; отже», стсл. прокъ «той, що лишився, належний до решти; інший», цсл. прочь, (прочий) «тс.»;

західно-слов’янські форми зводяться, очевидно, до псл. *prъčь, де ъ замість о могло бути введене вторинно під впливом близького за функцією vъnъ «геть»;

псл. pročь (pročii) «той, що лишився», яке є формою вищого ступеня від prokъ «тс.»;

р. прочь, бр. про́чкі (мн.) «відхід із дому (звичайно від чоловіка)», др. прочь «геть», проче, п. precz, [prycz], ч. pryč, слц. вл. preč, нл. pšec, pšejc, слн. pròč «тс.», стсл. прочь «той, що лишився», проче «нарешті; крім того; все-таки»;