ПРАВО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
пра́ви́й «протилежний лівому; справедливий; прямий; [перпендикулярний]»
псл. pravъ ‹*prō-vos, утворене, очевидно, від *prō-, наявного в префіксі pra- «пра-»;
споріднене з лат. pro-bus «добрий, чесний», дінд. pra-bhúḥ «видатний (щодо сили й повноти); той, що перевищує», дангл. fram «сильний, діяльний, сміливий», дісл. framr «той, що стоїть попереду; той, що прагне вперед»;
менш обґрунтоване трактування pravъ (Machek ESJČ 391) як результату контамінації *prěmъ «прямий» та *orv(ьnъ) «рівний»;
непереконливим є зіставлення (Lewy PBrB 32, 136) з лат. prāvus «викривлений, кривий, поганий»;
р. пра́вый «правий; справедливий, правильний», бр. пра́вы «правий», др. правыи «прямий; правильний, справедливий», п. prawy «правий; (ст.) правильний, справедливий», ч. слц. pravý «правий; справжній, правильний», вл. prawy «правий; правильний, дійсний, справедливий», нл. pšawy «тс.», полаб. provă (знах. в. одн. жін. р.) «праву», болг. м. прав «прямий; справедливий; справжній», схв. пра̏в «прямий; справжній», слн. právi «правий; прямий; правильний», стсл. правъ «прямий; правильний, справедливий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безпра́в'я
ви́пра́ва
«виправлення; вирядження; похід; посаг»
ви́правка
виправля́ч
відпра́ва
«церковна служба; [відповідь]»
відпра́вити
відпра́вка
відпра́вник
впра́ва
впра́вка
вправля́ти
впра́вний
запра́ва
«приправа (кул.), [називання ціни товару при продажу; підготування] Ж»
запра́вити
за́пра́вка
«наливання пального в машину; приправа, підлива УРС, Ж»
за́правки
«посуд з тріщинами після обпалювання»
заправля́ти
запра́вник
«той, що заливає пальне; [заводій Ж]»
навправе́ць
«навпростець»
навправці́
«тс.»
на́пра́ва
«підбурювання; лагодження; напрям»
направе́ць
«праворуч, навпростець Кур»
на́правець
«напрям»
напра́вити
направля́ти
на́правок
«тс.»
наспра́вді
наспра́вжки
недопра́влений
«незручний»
непра́весник
«нешлюбний син»
неправота́
неспра́ва
«неакуратність, несправність»
неспра́вка
«тс.»
обезпра́вити
опра́ва
опра́вка
оправля́ти
опра́вни́й
перепра́ва
перепра́вка
переправни́й
переспра́ва
«переговори»
підпра́ва
«виправлення; лагодження»
пі́дпра́вка
«тс.»
попра́ва
«справність; виправлення»
по́пра́вка
«виправлення; видужання»
попра́вни́й
попра́вник
«реформатор»
поправу́нок
«поліпшення; коректура»
попра́вчий
«виправний»
права́чка
«кімната праворуч від сіней»
пра́веж
«правління, керування, керівництво»
пра́весний
«законно спадковий; правомірний»
пра́весник
«законний спадко-ємець»
праве́ць
(мед.)
прави́лка
«просіка в лісі»
прави́лля
«інструменти»
прави́ло
«кермо; частина шевської колодки; [частини різних інструментів; колода в стіні гуцульської хати, не переривана вікнами або дверима]»
пра́вило
пра́вильний
прави́льник
«робітник, що править набір»
(друк.)
прави́льце
«аршин у мулярів»
правина́
«стягнення, вимога»
прави́тель
пра́вити
пра́витися
«займатися (чимось), клопотатися»
прави́ця
«права рука»
праві́ж
«насильне стягнення боргу»
(іст.)
праві́жка
«позов»
праві́жний
«стосовний до стягання податків СУМ; той, що любить сперечатися Куз»
праві́жник
«збирач податків»
праві́ти
праві́шати
пра́вка
правлі́нець
правлі́ння
пра́вний
«законний; правовий»
правни́к
«юрист»
правни́чий
«юридичний»
пра́во
правови́к
правови́тий
«законний»
правота́
правота́р
«адвокат, довідник з юриспруденції»
правота́рити
«бути адвокатом»
правоти́ти
«домагатися (чогось) судом»
право́тник
«той, хто любить судитися»
правува́ти
правува́тися
«судитися»
праву́шник
«(у склярів) інструмент для сколювання кромок»
правце́м
«навпростець; скоцюрбившись»
правцюва́ти
«прямо ставити; впорядковувати; триматися праворуч»
пра́вша
«права рука»
припра́ва
розпра́ва
розправля́ч
спра́ва
справи́лля
«інструменти, засоби»
спра́вити
спра́вний
справни́к
«довідник»
спра́вник
«діяч, виконавець, ініціатор»
спра́вничий
справува́ти
справува́тися
справу́нок
упра́ва
управильни́ти
«врегулювати»
управи́тель
управи́тельша
управлі́ння
управля́ти
управля́ючий
управне́ний
«уповноважений; компетентний»
упра́вник
«управитель»
управни́ти
управни́цтво
«керівництво»
упра́внювати
упра́во
упра́вство
«адміністрація»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пра́вы «правий» | білоруська |
| прав «прямий; справедливий; справжній» | болгарська |
| prawy «правий; правильний, дійсний, справедливий» | верхньолужицька |
| fram «сильний, діяльний, сміливий» | давньоанглійська |
| prabhúḥ «видатний (щодо сили й повноти); той, що перевищує» | давньоіндійська |
| framr «той, що стоїть попереду; той, що прагне вперед» | давньоісландська |
| правыи «прямий; правильний, справедливий» | давньоруська |
| probus «добрий, чесний» | латинська |
| prāvus «викривлений, кривий, поганий» | латинська |
| прав «прямий; справедливий; справжній» | македонська |
| pšawy «тс.» | нижньолужицька |
| provă «праву» (знах. в. одн. жін. р.) | полабська |
| prawy «правий; (ст.) правильний, справедливий» | польська |
| pravъ | праслов’янська |
| *prěmъ «прямий» | праслов’янська |
| *orv(ьnъ) «рівний» | праслов’янська |
| пра́вый «правий; справедливий, правильний» | російська |
| пра̏в «прямий; справжній» | сербохорватська |
| pravý «правий; справжній, правильний» | словацька |
| právi «правий; прямий; правильний» | словенська |
| правъ «прямий; правильний, справедливий» | старослов’янська |
| pravý «правий; справжній, правильний» | чеська |
пра́ві «майже Нед; саме, власне ВеЛ»
псл. pravě, що є за походженням формою місц. в. прикметника pravъ «правий»;
др. правѣ «прямо; справедливо; твердо, незмінно», п. prawie «майже; (ст.) саме, справді», ч. právě «саме; щойно; звичайно, так», слц. práve «саме; щойно; прямо», вл. prawje «правильно; дійсно, справді», нл. pšawje «тс.», цсл. правѣ «прямо; мужньо»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
пра́ве
«майже»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| prawje «правильно; дійсно, справді» | верхньолужицька |
| правѣ «прямо; справедливо; твердо, незмінно» | давньоруська |
| pšawje «тс.» | нижньолужицька |
| prawie «майже; (ст.) саме, справді» | польська |
| pravě | праслов’янська |
| pravъ «правий» | праслов’янська |
| práve «саме; щойно; прямо» | словацька |
| правѣ «прямо; мужньо» | церковнослов’янська |
| právě «саме; щойно; звичайно, так» | чеська |
по́рох «пил; рід вибухової речовини»
псл. *porxъ ‹*pors-, пов’язане чергуванням голосних з *pъr̥xъ (пор. укр. по́рхавка «рід гриба»), *pьr̥stь (укр. персть);
споріднене з дінд. pṛ́ṣan- «строкатий, плямистий», дісл. fors «водоспад», лтс. pā̀rsla «сніжинка, пластівень попелу, вовна», parslas «пластівень снігу», лит. purslas «піна (на губах)», хет. papparš- «прискати»;
р. по́рох «рід вибухової речовини; [курява, пил]», бр. по́рах «рід вибухової речовини; [пил; земля; найменша кількість (чогось)]», др. порохъ «пил», п. proch «пил; рід вибухової речовини», [parch] «пил», ч. слц. prach «пил, рід вибухової речовини», вл. нл. proch «пил; порошок; рід вибухової речовини», болг. прах «пил, порошок», м. прав, схв. пра̑х, слн. práh «тс.», стсл. прахъ «порох, пил»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відпоро́шник
«пилосос»
запоро́ха
«порошинка в оці»
запоро́шина
«тс.»
напоро́ха
«пил, сміття»
папоро́ша
«пороша»
пороха́нь
«гниле дерево»
пороха́рня
«пороховий завод»
пороха́чка
«кріт»
порохівни́к
«пильовик (плащ)»
порохівни́ця
порохі́вня
«пороховий склад; пороховий завод»
порохки́й
«який розсипається на порох; пухкий»
порохна́вий
«порохнявий»
порохна́віти
порохна́вка
«чорнозем, перегній»
порохна́тий
«зітлілий, трухлявий»
порохна́че
«гниле дерево»
(зб.)
порохни́й
«порошний»
порохни́на
«тс.»
порохни́стий
«тс.»
порохни́ця
порохні́ти
порохно́
поро́хня́
«порохно»
порохня́ва
«тс.»
поро́хня́вий
(Ме)
порохня́віти
порохня́вка
порохнявкова́тий
«перегнійний; багатий на перегній»
порохня́к
«(зб.) гниле дерево Нед; старезна людина ЛексПол; трухлява палиця, трухлявий шматок дерева ВеБ»
порохня́ний
«порохнявий»
порохня́р
«майстер, який виготовляє порох»
порохня́чка
«тс.»
порохова́тий
«порошний, курний»
порохови́ще
«пороховий склад»
порохо́вня
«тс., пороховий завод»
по́рохо́нь
«порохно Нед; гниле дерево»
поро́ша
«пухкий сніг»
поро́ши́на
пороши́ти
порошкува́ти
«пульверизувати»
порошни́й
порошни́к
«ріг на порох, пляшка на порох Нед; пилосос Куз»
порошни́ця
«порохівниця»
поро́шно
порошня́
«грибковий чорний пил на колосках пшениці»
по́рошо́к
поруши́на
«порошина в оці»
при́порох
«шар пилу»
розпоро́шка
(у виразі [у розпоро́шку] «врозтіч»)
розпоро́шувач
(техн.)
спорохні́вка
«гнилушка, кусок гнилого дерева»
спорохні́лий
спорохнілка
спорохня́вілий
спорохнявка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| по́рах «рід вибухової речовини; [пил; земля; найменша кількість (чогось)]» | білоруська |
| прах «пил, порошок» | болгарська |
| proch «пил; порошок; рід вибухової речовини» | верхньолужицька |
| pṛ́ṣan- «строкатий, плямистий» | давньоіндійська |
| fors «водоспад» | давньоісландська |
| порохъ «пил» | давньоруська |
| pā̀rsla «сніжинка, пластівень попелу, вовна» | латиська |
| parslas «пластівень снігу» | латиська |
| purslas «піна (на губах)» | литовська |
| прав | македонська |
| proch «пил; порошок; рід вибухової речовини» | нижньолужицька |
| proch «пил; рід вибухової речовини» | польська |
| parch «пил» | польська |
| *porxъ | праслов’янська |
| *p<SUP>ъ</SUP>r̥xъ (пор. укр. по́рхавка «рід гриба») | праслов’янська |
| *p<SUP>ь</SUP>r̥stь (укр. персть) | праслов’янська |
| по́рох «рід вибухової речовини; [курява, пил]» | російська |
| пра̑х | сербохорватська |
| prach «пил, рід вибухової речовини» | словацька |
| práh «тс.» | словенська |
| прахъ «порох, пил» | старослов’янська |
| papparš- «прискати» | хетська |
| prach «пил, рід вибухової речовини» | чеська |
прах «порох, пил; щось нецінне, минуще; тіло померлої людини»
запозичення зі старослов’янської мови;
стсл. прахъ «тс.; порох», як і ч. слц. prach «пил; порох; рештки, попіл», болг. прах, м. прав, схв. пра̑х, слн. práh «тс.», відповідає укр. по́рох;
р. бр. прах «прах», др. прахъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
на́пра́х
«цілком, до решти, ущент»
прахове́нький
«поношений, благенький»
пра́хом
(у виразі іти п. «пропадати, гинути»)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| прах «прах» | білоруська |
| прах | болгарська |
| прахъ «тс.» | давньоруська |
| прав | македонська |
| прах «прах» | російська |
| пра̑х | сербохорватська |
| prach «пил; порох; рештки, попіл» | словацька |
| práh «тс.» | словенська |
| прахъ «тс.; порох» | старослов’янська |
| по́рох | українська |
| prach «пил; порох; рештки, попіл» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України