ПОВІВ — ЕТИМОЛОГІЯ

ві́яти

псл. vějati: – споріднене з лит. vejas «вітер», лтс. vējš «тс.», дінд. vayati «дме», vati «віє», ав. vāiti «віє», гот. waian «віяти», двн. wājan, wāhen, ΗΒΗ. wehen, дангл. wawan «тс.», гр. ἄημι «вію» (з давнішого ἄϜημι), хет. ḫuuant- «вітер»;
р. ве́ять, бр. ве́яць, др. вѣяти, п. wiać, ч. váti (з *vějati), слц. viať, болг. вея, м. вее, схв. вȕjamu, слн. véti, véjati (žito), стсл. вѣгати;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вивія́си «викрутаси»
відві́йки
ві́йва «прапор»
ві́йка «віялка; лопата для провіювання зерна»
ві́я «лопата для провіювання зерна»
ві́ялиця «хуртовина»
ві́я́лка
ві́яло
ві́яльник
ві́яний
ві́янь «хуртовина»
ві́ятися
ві́яч «той, що віє зерно»
заві́й
заві́йна «хуртовина»
заві́йний
заві́йниця
завія́ «тс.»
завіякуватий «який любить гуляти»
засповіва́ти «навіяти» (перен.)
неві́янка «невіяне зерно, вид рослини»
по́вів
повійниця «повія»
пові́я
пові́яло «віяло»
про́ві́в «продув»
розві́йний «який розноситься вітром»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
vāiti «віє» авестійська
ве́яць білоруська
вея болгарська
waian «віяти» готська
ἄημι «вію» (з давнішого ἄϜημι) грецька
wawan «тс.» давньоанглійська
wājan давньоверхньонімецька
vayati «дме» давньоіндійська
вѣяти давньоруська
vējš «тс.» латиська
vejas «вітер» литовська
вее македонська
wiać польська
vějati: праслов’янська
ве́ять російська
вȕjamu сербохорватська
viať словацька
véti (žito) словенська
véjati (žito) словенська
вѣгати старослов’янська
ḫuuant- «вітер» хетська
váti (з *vějati) чеська
vati «віє» ?
wāhen ?
wehen ?

вели́кий

іє. *uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість»;
ѵеlікъ вважається формою займенникового походження, як і kolikъ, tolikъ, jelikъ (Ильинский Прасл. гр. 423), або пояснюється як утворення за аналогією до висо́кий, глибо́кий, дале́кий, широ́кий, тобто прикметників, що означають розміри (Machek ESJČ 682);
споріднене з тох. A wäl «князь, цар», тох. В walo «тс.», walke «тривалий», гр. Fἄλις «досить, достатньо», εἴλω, εἰλέω «тисну», лат. valēre «бути сильним», validus «сильний» і, можливо, з укр. велі́ти, во́ля;
псл. *velьjь «міцний, сильний, могутній», ѵеlікъ;
р. вели́кий, бр. вялі́кі, др. великъ, п. wielki, ч. veliký, velký, слц. veliký, vel’ký, вл. wulki, болг. вели́к, м. велик, схв. вȅликӣ, слн. vélik, стсл. великъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ве́леч «щось дуже велике»
велиґда́н «тс.»
ве́лий
велика́н «велетень»
великдо́н «велетень»
велике́нний
вели́кні «велетні»
ве́ли́ко «дуже багато, сильно»
велико́нний
великува́тий
великува́тка «чимала; старша»
велицьо́зний
велицю́зний
ве́лич
велича́вий
велича́йко «хвалько»
велича́йний «хвастовитий»
велича́льний
велича́ти
величе́зний
величе́нний
вели́чень «тс.»
величе́нький
вели́чество
величина́
величи́ти
величі́нь
вели́чний
вели́чник «шанувальник»
вели́чність
вели́ччя
ве́льо «багато»
до́великий «підліток»
завели́кий
завелича́тися «запишатися»
звелича́ти «вихваляти»
звели́чувати «тс.»
повели «зробити більшим, ніж треба»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
вялі́кі білоруська
вели́к болгарська
wulki верхньолужицька
Fἄλις «досить, достатньо» грецька
великъ давньоруська
*uel-/uol- «давити, оточувати; велика кількість» індоєвропейська
valēre «бути сильним» латинська
велик македонська
wielki польська
*velьjь «міцний, сильний, могутній» праслов’янська
вели́кий російська
вȅликӣ сербохорватська
veliký словацька
vel'ký словацька
vélik словенська
великъ старослов’янська
велі́ти українська
veliký чеська
velký чеська
tolikъ ?
jelikъ ?
висо́кий ?
глибо́кий ?
дале́кий ?
широ́кий ?
A wäl «князь, цар» ?
walo «тс.» ?
walke «тривалий» ?
εἴλω ?
εἰλέω «тисну» ?
validus «сильний» ?
во́ля ?
ѵеlікъ ?

ві́дати

споріднене з прус. waidimai «знаємо», дінд. vḗda «знаю», гр. (F)oἰδα, гот. wait, нвн. (ich) weiß «тс.»;
іє. *uoid-, *ueid-, *uid- «бачити, знати»;
семантичний перехід від «бачити» до «знати» цілком натуральний, але вже в індоєвропейській прамові дієслово, очевидно, розпалося на два – одно із значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити»), а друге із значенням «знати» (псл. věděti);
псл. věděti «знати»;
р. ве́дать, бр. ве́даць, др. вѣдѣти, вѣдати, вѣсти, вѣмь, п. wiedzieć, ч. věděti, слц. vedeť, вл. wědźeć, нл. wěźeś, болг. вестя́ «повідомляти», м. вести, схв. вéстити «тс.», слн. védeti «знати», стсл. вѣдѣти, вѣмь;
Фонетичні та словотвірні варіанти

бе́звісти
бе́звість
виві́дач «той, хто вивідує; розвідник, шпигун»
ви́відка «розвідка»
ви́відник «шпигун»
ви́відниця
ві́да «звістка, повідомлення»
відві́дати
відві́дач
відві́дини
відві́дувач
ві́дом (у виразах без відома, до ві́дома, нема ві́дома)
відо́мий
ві́домство
відомця «свідок»
ві́домчий
відповіда́льний
відповіда́ти
відповіда́ч
відпові́дний
відпові́дник
ві́дповідь
відпові́сти́
ві́жливий «обізнаний, знаючий»
ві́сник
ві́стка
вістови́к
вість
дові́датися
до́відка
дозві́датися
доповіда́ти
допові́да́ч
доповідне́
доповідни́й
до́повідь
доповісти́
до́свід
досві́дити «досвідчити»
до́свідний
досві́дчити
досві́дчитися
за́від «завідування»
заві́домити «повідомити»
завідомля́ти
заві́дувати
заві́дувач
за́відця «завідувач»
заповіща́ти «сповіщати»
зві́ди «розвідини»
зві́дини «тс.»
зві́до́млення
зві́дувати
звіду́н «розвідник, шпигун»
звіжа́лий «досвідчений»
зві́жити «узнати, пізнати»
зві́сний
звісти́тель
зві́стка
зві́стувати
звісту́н
звість
звісь
звіща́ти
зневі́жити «одурити»
міжві́домчий
на́від «відвідини»
наві́дати
наві́датися
наві́дач «відвідувач»
навіджа́ти
наві́дини «відвідини»
на́ві́дка «відвідання»
навіжки́ (у виразі дати н. «дати знати»)
навіща́ти
неві́да «незнання»
не́відь «невідомо»
неві́жа «тс.»
неві́жий «незнаючий»
недовідо́мий «невідомий»
обві́стка
обвіща́ти
одві́дини
о́двідь «відвідини»
одвісти́ти «віддати звістку, відповідь»
одвість «вістка, депеша»
одпові́ддя «відплата; захист»
оповіда́нка
оповіда́ння
оповіда́ти
опові́да́ч
оповіда́чка
опові́дка
о́повідь
опові́сник
опові́стка
о́повість
переві́дати
передвіща́ти
пові́дати
повідо́мити
повідо́млення
повідомля́ти
пові́стка
по́вість
повістя́р
подсві́дчення
по́свідка
посві́дник
посві́дчувач «свідок»
при́звістка
припові́дка
припові́стка
при́повість
присвідча́ти
провіда́ти
про́віди «розвідини»
прові́дини
про́відки «тс.»
прові́сний
прові́сник
про́вістка
про́вість
провіща́ти
пропові́дник
пропові́дництво
пропові́дничий
пропові́дувати
про́повідь
розві́дати
розві́дач «розвідник»
ро́звіди
розві́дини
ро́звідка
розві́дний
розві́дник
розві́дувальний
розві́дувач
розві́дчий
розповіда́ти
розповіда́ч
розповіда́чка
розпові́дка
ро́зповідь
сві́да «знання»
сві́дка
свідкува́ти
сві́док
сві́дом (у виразі до сві́дома «до відома» Ж)
свідо́мий
свідо́мість
свідува́ти «знати Ж; оглядати хворого (про лікаря)»
свіду́чий «свідомий»
сві́дчий «свідок»
сві́дчик «тс.»
сві́дчити
сві́дчиця
со́вість
сповіда́льник
сповіда́льниця
сповіда́льня
сповіда́ти
сповіда́ч
спові́дник
спо́відь
сповіща́ти
спові́щення
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ве́даць білоруська
вестя́ «повідомляти» болгарська
wědźeć верхньолужицька
wait готська
vḗda «знаю» давньоіндійська
вѣдѣти давньоруська
*uoid- індоєвропейська
вести македонська
wěźeś нижньолужицька
weiß «тс.» (ich) нововерхньонімецька
wiedzieć польська
věděti «знати» праслов’янська
waidimai «знаємо» прусська
ве́дать російська
вéстити «тс.» сербохорватська
vedeť словацька
védeti «знати» словенська
вѣдѣти старослов’янська
вѣдати українська
вѣсти українська
вѣмь українська
вѣмь українська
věděti чеська
*ueid- ?
*uid- «бачити, знати» ?
від «бачити» ?
до «знати» ?
значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити») ?
значенням «знати» (псл. věděti) ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України