ПИХ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. pyxati (‹ *pūsati);

давнє звуконаслідувальне утворення, споріднене з лит. pѝsti «здуватися, роздуватися», pυ̃sti «дути, віяти; роздувати; надувати; пучити», pυ̃stis «бундючитися, чванитися», pυ̃kšti «пихтіти, важко дихати», púkštyti «дути, подувати; мести, замітати (про сніг)», лтс. pūst «дути, віяти; зітхати», лат. pustula «міхур», гр. φυ̃σα «тс.; подув», φυσάω «дую, надуваю», вірм. p‘uk‘ «подув, вітер», перс. pūk «дуття», дінд. phutkarōti (phūtkarōti) «дує; кричить», норв. [f(j)usa] «із силою вилітати; свистіти (про вітер)», føyk «метелиця; заметіль»;

іє. *p(h)u-/p(h)ou-/ p(h)ou-s-;

р. пых, пы́хать «важко дихати; спалахувати, курити, палити», пыхте́ть «пихтіти», бр. пых, пы́хкаць «пихтіти; попихкувати люлькою», др. пыхати «важко дихати, задихатися», п. pykać «попихкувати люлькою», ч. pychtěti «пихтіти», слц. pýchavka «гриб порхавка, Lycoperdon», нл. pych «дихання», pychaś «важко дихати», болг. пъ́хам «тс.», м. пишка «пихтить (від натуги)», схв. пиjèхати «важко дихати; вдихати; задихатися; умирати», слн. píhati «дути», píh «подув»;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до бах, пих (пор.);