ПЕНЕЮ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
пеня́ «штраф за невиконання зобов’язань; докір, незадоволення, скарга; напасть, лихо; [причепа, нав’язлива людина]»
запозичення з латинської мови;
лат. poena «кара» походить від гр. ποινή «викуп; помста, кара», спорідненого з ав. kaēnā «штраф, помста», лит. káina «ціна, вартість», псл. cěna, укр. ціна́;
р. бр. пе́ня, п. pena «грошова кара»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
пе́нни́й
«такий, що має борги; сварливий»
пеня́кува́тий
«причепливий; нав’язливий»
пеня́ти
«нарікати»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kaēnā «штраф, помста» | авестійська |
пе́ня | білоруська |
ποινή «викуп; помста, кара» | грецька |
poena «кара» | латинська |
káina «ціна, вартість» | литовська |
pena «грошова кара» | польська |
cěna | праслов’янська |
пе́ня | російська |
ціна́ | українська |
пеня́ «затримка, перешкода; відстрочка»
результат артикуляційної видозміни ненаголошеного и в слові [пини́ти] і його похідних, зближених з основою слова пеня́ «штраф, покарання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
пени́ти
«зволікати»
пенькува́тий
«тс.»
пеню́к
«чорт, який в усьому перешкоджає»
пеня́вий
«недбалий, незграбний»
пенякува́тий
«упертий»
пеня́ти
«затримувати, перешкоджати, зволікати, опиратися Нед; бути недбалим, незграбним»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
пини́ти | українська |
пеня́ «штраф, покарання» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України