ПАНЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
паня́ «квакша звичайна, Hyla arborea» (зоол.)
неясне;
пан
запозичення з польської мови;
п. pan, як і ч. pán, ст. hpán, слц. pán, вл. нл. pan, зводиться до псл. [*gъpanъ], що цілком певної етимології не має;
очевидно, запозичення з давньоіранського джерела;
ір. *gu-pāna-/ *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» складалося з основ ір. gau- «корова, бик, велика рогата худоба» і pāna- «захист, охорона, сторожа», похідної від *pā- «берегти, захищати»;
менш переконливе традиційне пов’язування *gъpanъ з [жупа́н] «начальник округу (у різних слов’янських землях)» (Фасмер ІІІ 195–196; Преобр. ІІ 13; Brückner 393; Holub–Lyer 355);
безпідставною була спроба (Соболевский РФВ 71, 442–443) відокремлення panъ від *gъpanъ і пояснення його як запозичення з дакійської мови;
недостатньо обґрунтованою є й спроба (Machek ESJČ 431; Holub–Kop. 263) пояснення panъ як вторинного утворення до panі, яке зіставляється з гр. πότνια «володарка, пані», дінд. pátnī «тс.»;
р. бр. болг. м. пан;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́панок
«молодий пан»
впанова́тися
«утвердитися в пануванні, в панстві»
допанува́тися
допа́нькатися
запані́ти
запанчитися
«загордитися, зазнатися»
недо́панок
«той, хто вдає із себе пана»
непанща́нний
«не зобов’язаний відбувати панщину»
опанува́ти
опанува́тися
«прийти до влади»
опану́ть
«охопити, оволодіти»
па́йнщина
«тс.»
панва́
(зб.)
па́нвія
«пані»
паневкави́то
«по-панському»
пане́нський
«дівоцький»
пане́нтьо
«паненя»
пане́ньство
«незайманість, непорочність»«паночок»
паненя́
«дитина пана»
паненя́тко
«тс.»
па́нея
«пані»
пани
(1378)
пани́ско
«пан»
пани́ти
«подобатися або бути потрібним; [служити Шух]»
пани́тися
«триматися по-панському»
пани́ч
пани́чик
(зменш.)
паничі́вський
паничува́ти
«жити як панич»
паничъ
(1426)
па́ні
панівни́й
па́нійка
(зменш.)
пані́ти
«триматися по-панському; байдикувати»
панія
(1480)
па́нія
«пані»
па́нка
«панна, пані»
панна
(XV ст.)
па́нна
па́нночка
(зменш.)
панну́ня
панну́ся
«тс.»
панова́
«панва»
пановати
(1499)
панови́тий
«гордовитий, як пан»
пановли́вий
«панівний»
пано́к
пано́та́
(зб.)
паноша
«дрібний шляхтич»
(1433--1443)
пано́ша
пано́шитися
«панитися»
панскии
(1435)
панство
«держава»
(1388)
па́нство
панува́ти
пану́ньо
«паночок»
па́нцтво
«тс.»
панча́
«паненя»
панчу́к
«панич»
панща́ни́н
«кріпак»
панща́нний
панща́нник
панща́р
«тс.»
панщи́зна
«панщина»
панщизня́ний
па́нщина́
па́нщинний
па́нщинник
«кріпак»
панщо́ни
«кріпаки»
панъ
(1349)
панъну
(1471)
паны
(1462)
па́нькати
па́нькатися
паньскова́тий
«пановитий»
па́ньство
па́ньчи́на
паню́га́
(знев.)
паня́
«дитина пана чи пані»
па́ня
«пані»
паня́га
«панюга»
паня́не
«панове»
паня́нин
«пан»
паня́нка
«панна»
паня́нство
«дівування»
паня́нський
«належний панянці; [дівочий, незайманий]»
паня́тко
«паненя»
пі́дпа́нок
«не дуже багатий або збіднілий пан; той, хто перебуває на службі у пана»
по-па́нськи
по-па́нській
«по-панському»
по-па́нському
полу́панок
попані́ти
«стати паном»
попаня́читися
«попаніти»
розпано́шитися
«стати паном; прийти до влади; встановитися»
спані́лий
«який став паном; з панськими манерами, звичками»
спані́ти
«запаніти»
спано́шитися
«тс.»
упанува́тися
«стати володарем панського маєтку»
упа́нькати
«умовити когось, запобігливо догодити, прислужитися, добившись вигоди з цього»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пан | білоруська |
| пан | болгарська |
| pan | верхньолужицька |
| πότνια «володарка, пані» | грецька |
| pátnī «тс.» | давньоіндійська |
| *gu-pāna-/ *gau-pāna- «коров’ячий пастух, охоронець скоту» | іранські |
| gau- «корова, бик, велика рогата худоба» | іранські |
| pāna- «захист, охорона, сторожа» | іранські |
| пан | македонська |
| pan | нижньолужицька |
| pan | польська |
| *gъpanъ | праслов’янська |
| *gъpanъ | праслов’янська |
| пан | російська |
| pán | словацька |
| жупа́н «начальник округу (у різних слов’янських землях)» | українська |
| pán | чеська |
| hpán | чеська |
паня́ти «поганяти; рушати; прямувати»
результат стягнення форми поганя́й;
Фонетичні та словотвірні варіанти
паня́й
«поганяй»
паня́йлочка
«прут для поганяння коня»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| поганя́й | українська |
гна́ти (жену́)
псл. gъnati (ženȃ) «гнати (переважно худобу)»;
споріднене з лит. giñti, genù «гнати, жену», лтс. dzìt, dzęnu, dzinu «тс.», прус. guntwei «гнати», gunnimai «женемо», лат. (of)-fendo «штовхаю, вдаряю», гр. νείνω (‹*guhen-jō) «бʼю, січу», дінд. hánti «бʼє», ав. jainti «тс.», хет. kuenzi «ударяє», алб. gjanj «жену», ірл. gonim «раню»;
іє. *guhen- «бити»;
давня, судячи з прус. guntwei, прасловʼянська форма gъnati замість сподіваного псл. *gьnati (пор. лит. ginti «гнати») пояснюється впливом з боку лабіовелярного за походженням *g(‹guh-) на сусідній редукований (Sławski I 299);
Махек, виходячи з різниці в значенні, схильний повʼязувати псл. gъnati лише з балтійськими відповідниками, інші ж індоєвропейські розглядати як повʼязані тільки з псл. žęti (укр. жа́ти, жну) (Machek ESJČ 171, 728);
сумнівне твердження Ільїнського про різне походження жену́ і гна́ти і звʼязок останнього з лит. gáunu «одержую» (Jagić-Festschr. 296 і далі);
р. гнать (гоню́), бр. гнаць (ганю́), др. гънати (жену), п. gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz), ч. hnáti (ženu), слц. hnať (ženem), вл. hnać, нл. gnaś (ženu, ženjom), болг. го́ня «жену», м. гони «жене», схв. гнȃти (жȅнēм, гнǫм), слн. gnáti (žênem), стсл, ГЪНАТИ (ЖЕМЖ);
Фонетичні та словотвірні варіанти
взго́нка
«перегін»
ви́гін
ви́гінщина
«данина пастухові при першому вигоні худоби на пасовище»
вигна́нець
відгі́н
відго́нка
возго́нка
ганяни́на
ганя́ти
гін
гінє́и́
«тічка»
гі́нка
«смуга поля, що обробляється в один захват; [оранка в розвал ЛЧерк]»
гінки́й
гінчакува́тий
«високий; такий, що швидко росте»
гі́нчий
(пес)
гон
«стебло»
гоне́ць
гонє́
«тічка»
го́ни
гони́тва
гони́тель
гони́тельство
гони́ти
гони́ця
«корова в період парування; любострасна жінка; (ент.) Cyrinus natator Ж»
гони́шний
(гонишна сітка «рибальська сітка, на яку наганяють рибу»)
гоні́й
«людина, що відповідала за сплату податків селянами»
гоні́нник
«пастух на полонині, що переганяє овець під час доїння»
го́нка
гонки́й
гоно́к
«шатун»
(тех.)
гонце́м
«пішки»
гонці́
«пагони»
го́нча
гонча́к
гончакува́тий
«високий і стрункий»
(про людину)
гончу́к
«гончак»
го́нщик
гоньба́
гоню́х
«той, хто жене»
го́ня
«гони, переслідування»
гоня́йло
«один з гравців у грі в плаз»
догі́н
«гонитва»
дого́нка
до́го́нь
«тс.»
дого́ня
же́навий
«жвавий, моторний»
заганя́ч
«пастух»
загі́н
загі́нка
«смуга, ділянка поля, пасовища; [оранка в розвал ЛЧерк]»
загі́нник
загінчай
«погонич»
заго́на
«запальна людина»
заго́нистий
«запальний»
заго́нщик
загоню́чка
(гра)
згін
згі́нник
зго́нини
«частки колосся й соломи, що падають разом із зерном під час віяння»
здого́ня
«гонитва»
навздогі́н
нагі́н
нагі́нець
нагі́нка
на́гонцем
наго́ня
«гонитва»
наздогі́н
недогі́н
«залишок у кубі після перегонки горілки»
недого́н
«пропуск під час косіння»
недого́ни
«рослини, що відстали в розвитку від загального масиву»
обганя́нка
«кінцеве боронування навколо ріллі»
обгі́н
ого́нь
«тс.»
ого́ня
(спосіб оранки)
о́дго́н
«товстий канат для прикріплювання рибальських сіток»
па́гін
пагі́ння
пагові́ння
«пагіння»
па́гонець
паго́нці
«пагони»
па́го́няя
паня́йлочка
«лозина, якою поганяють коня»
паня́ти
перегі́н
перегі́нка
«частина овечої шкури (?)»
перегі́нний
перего́н
«пропущене через сепаратор молоко»
перего́ни
перего́нка
перего́нник
поганя́ти
пого́н
«вигін-пастівень біля села; слід»
пого́нич
пригі́нчий
«наглядач»
приго́н
«пригін; кріпаччина»
(спец.)
приго́нич
«тс.»
прогі́н
про́гнанець
«вигнанець»
прого́н
«прогін»
прого́ни
прого́нистий
прого́нич
прого́нка
прого́нь
«вигнання»
прого́ня
«просіка в лісі»
розгі́н
розго́н
«витрати»
розго́нистий
розго́ниха
«та, що розганяє (епітет каші)»
(жарт.)
розго́нич
«маховик»
(тех.)
розго́нка
угі́нчивий
«меткий, жвавий»
угі́нчливий
«швидкий (про коня)»
уго́н
уго́нка
(дати угонку -- про гончака)
уго́нщик
«бігун»
удого́нь
«навздогін»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| jainti «тс.» | авестійська |
| gjanj «жену» | албанська |
| гнаць (ганю́) | білоруська |
| го́ня «жену» | болгарська |
| hnać | верхньолужицька |
| νείνω «бʼю, січу» (‹*guhen-jō) | грецька |
| hánti «бʼє» | давньоіндійська |
| гънати (жену) | давньоруська |
| gonim «раню» | ірландська |
| dzìt | латиська |
| giñti | литовська |
| gáunu «одержую» | литовська |
| гони «жене» | македонська |
| gnaś (ženu, ženjom) | нижньолужицька |
| gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz) | польська |
| gъnati «гнати (переважно худобу)» (ženȃ) | праслов’янська |
| *gьnati (пор. лит. ginti «гнати»)(Sławski I 299) | праслов’янська |
| gъnati | праслов’янська |
| žęti (укр. жа́ти, жну)(Machek ESJČ 171, 728) | праслов’янська |
| guntwei «гнати» | прусська |
| guntwei | прусська |
| гнать (гоню́) | російська |
| гнȃти (жȅнēм, гнǫм) | сербохорватська |
| hnať (ženem) | словацька |
| gnáti (žênem) | словенська |
| стсл (ЖЕМЖ) | українська |
| kuenzi «ударяє» | хетська |
| hnáti (ženu) | чеська |
| genù «гнати, жену» | ? |
| dzęnu | ? |
| dzinu «тс.» | ? |
| gunnimai «женемо» | ? |
| *guhen- «бити» | ? |
| жену́ | ? |
| гна́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України