П — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, результат зміни значення слова бі́рка (би́рка) «гральна кістка, шашка» і т. п;

запозичення з турецької або половецької мови;

тур. ріruzä, firuze, полов. näpÿsä походять від перс. pīrūzä «тс.», яке зводиться до ав. *paitiraōčah, утвореного з префікса раіti «назад, знову, проти, з-» і основи дієприкметника raočant- «блискучий», від дієслова raok «блищати, сяяти», спорідненого з дінд. rṓcate «блищить, сяє», rōkáḥ «світло», лат. lūceo «сяю», псл. lučь (‹*Іоučь), укр. лучи́на;

р. бирюза́, ст. берюза, бр. біруза́, схв. пѝрӯз;

запозичення з німецької або голландської мови;

н. Block (гол. blok) є нижньонімецьким варіантом верхньонімецького Bloch, яке походить від двн. blоһ «колода», спорідненого з дірл. blog «уламок»;

р. бр. болг. м. блок, п, ч. слц. вл. blok, схв. блȍк, слн. blók;

через старослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Γαβριήλ походить від гебр. Gabrī’ḗl, букв. «муж божий» або «міць божа», утвореного з іменника géḇer «чоловік», пов’язаного з дієсловом gaḇár «був сильним», спорідненим з арам.-cip. g^ĕḇár «був могутнім; чоловік», ар. jabr «сильний юнак», і етимологічно неясного іменника ēl «бог»;

ч. слц. вл. нл. Gabriel, болг. Гавраи́л, схв. Gabrìjel, слн. Gabrijel, стел. Гавриилъ;

р. Гаврии́л, Гаври́ла, бр. Гаўрыі́л, Гaўры́ла, др. Гавриилъ, п;

запозичено з французької мови, можливо, через посередництво російської;

фр. hektare було утворене в 1795 р. з основ hect(o), що походить від гр. ἑκατόν «сто», спорідненого з псл. sъto, укр. сто, і are «міра землі», яке виникло під впливом пізньолат. area «площа, поверхня, вільне місце», порівнюваного з двн. essa «вогнище, черінь», нвн. Esse «тс.» (‹*asiōn), а також дісл. arinn «підвищення, місце для вогнища, пічки», двн. erin «підлога, ґрунт»;

р. бр. гекта́р, п, ч. слц. вл. нл. hektar, болг. м. хе́ктар, схв. хȅктар, слн. hektár;

псл. *оkropъ, *ukropъ, *kropъ, пов’язане, очевидно, з kropiti «кропити»;

деякі дослідники (Machek ESJČ 668; Slavia 16, 187; ZfSlPh 17, 260–265; Agrell BSl. Lautst. 5–6) зіставляють з дінд. śrapáyati «варить, смажить»;

р. [окро́п], бр. [укро́п, укрэ́п], п. ukrop «тс.», ч. úkrop «рідка юшка з часником», слц. úkrop «юшка з овечого сиру», вл. krop «окріп», нл. hukšop «тс.», болг. о́кроп «підігріте вино (на весіллі)», схв. [кро̏п] «окріп», слн. kròp, стсл. оукропъ «тс.»;

далі пов’язується з іє. *(s)nē(u)- «зв’язувати»;

споріднене з двн. snuaba «пов’язка», можливо, лат. napūrae «солом’яні жгути» (з етруської?);

псл. snopъ «тс.»;

р. бр. болг. м. сноп «сніп», др. снопъ, п. ч. слц. вл. нл. snop, полаб. snüp, схв. сно̏п, слн. snа̏p, стсл. снопъ;

псл. strupъ «струп», пов’язане чергуванням голосних із [strъp(ъ)tъ] «шершавість, шорсткість»;

дальші етимологічні зв’язки остаточно не з’ясовані;

здебільшого зіставляється з двн. strūbēn «стояти нерухомо, клякнути; стовбурчити; випрямляти», strūbеn «піднімати, здиблювати», днн. снн. strūf «скуйовджений», свн. strup, strub, гол. stroef «тс., кудлатий», гр. στρυφνός «терпкий; гострий, різкий; похмурий, хмарний», що продовжують іє. *streubh-/strū˘bh-/streup-/ strū˘p- «щось стиснуте, жорстке, тверде», пов’язане з *streu-, очевидно, похідним від *stеr- «нерухомий; закляклий; твердий, жорсткий» (Ильинский РФВ 69, 16–18; Kluge–Mitzka 756; Vries NEW 711; Frisk II 811–812; Persson Beitr. 445, 865; Torp 504);

тлумачиться також як рефлекс *srupъ з вставними -t-, що зближується з гр. ῥύπος «грязь, бруд», ῥυπάω «бути забрудненим» і далі виводиться від іє. *sroup-/sreup- «покритий струпами бруд на тілі» (Sławski SO 18, 255; Solmsen KZ 37, 600–601; Frisk II 665–666; Pokorny 1004);

досить переконливим є припущення рухомого *s- і зіставлення псл. *srupъ з лит. raũpas «віспа», rauplė˜, raupaĩ «тс., висип», raũpsas «проказа», лтс. raupa «гусяча шкіра», нім. Rufe «струп» (Machek ESJČ 584; Slavia 16, 190; LF 68, 100; Holub–Lyer 454; Fraenkel 707);

менш обґрунтовані зближення з п. strzęp «клапоть» (Brückner 521, 522–523), з дісл. hriúfr «грубий, нерівний; прокажений», hrufa «парші, струп», двн. (h)ruf «тс.», спорідненими з лит. kraupùs «шерехатий, нерівний», лтс. kŗaũpa «струп, бородавка», р. крупа́ (Uhlenbeck PBrB 26, 307; Agrell Zur baltoslavischen Lautgeschichte 29);

р. бр. болг. м. струп, др. струпъ «рана; струп», п. ч. слц. strup, вл. trup «струп», нл. tšupk, [strup] «тс.», схв. стру̑п «парші, струпи (на голові)», слн. strúp «отрута», стсл. строупъ «рана; струп»;

виводиться також (Machek ESJČ 593) з іє. *k῀upp- (pp›mp) і пов’язується з гр. γύѱ, род. в. γῡπός «шуліка»;

псл. sǫpъ, можливо, пов’язане (як кореневий варіант з носовим голосним) з основою *sop- «сопіти» (Holub–Kop. 361);

р. [суп], п. sęp, ч. слц. вл. нл. sup, м. суп, схв. су̑п, стсл. сѫпъ;

півн.-сл. [*pěšьnja] «лом, тесло», очевидно, пов’язане з псл. pestъ «товкач» або pьxati «пхати, штовхати, товкти»;

р. пе́шня́ «пішня», бр. [пяшня́] «лом», п. piesznia «вид сокири (інструмент пасічника)», [pieśnia] «тс.»;

споріднене з прус. kerpetis «череп», а також з лтс. šķẽrpele «черепок», лит. kir̃pti «різати», дісл. skarfr «оцупок, пеньок», снн. scharf «черепок», двн. scirbi «тс.», дінд. karpara- «черепок, шкаралупа, череп»;

іє. *(s)ker- «різати, кроїти», що далі пов’язується з *kerp- в значенні «плести»;

псл. *čerpъ;

очевидно, реалія первісно позначала глиняний горщик, який виготовлявся спочатку плетенням з лози, що потім обмазувався глиною і після цього обпалювався;

псл. *čerp- ( іє. *kerp-) зіставляється з псл. *k^ъr̥pati, укр. ко́рпа́ти «колупати» (Трубачев Рем. терминол. 228; ЭССЯ 4, 72–73; Черных II 382);

р. че́реп «череп», бр. чэ́рап «тс.», п. czerep, ст. [trzop] «шкаралуща, оболонка; глиняний горщик, старий черепок», ч. střep «черепок», слц. črep «черепок, кахля; череп», вл. črjop «черепок», нл. crjop «тс.», болг. че́реп, [чръп] «черепок; череп», м. цреп «горщик на квіти; черепок», схв. цре̑п «черепиця; черепок», слн. črép «черепок, череп», цсл. чрѣпъ «глиняний горщик; цегла; череп»;

псл. čеръ;

загальноприйнятої етимології не має;

пропонувалося зближення з псл. čapati «чіпляти, хапати» (Machek ESJČ 97; ЭССЯ 4, 56–57);

розглядалося як варіант псл. *ščер-/ščap- ( іє. *kē˘р-/ skē˘p- «різати, розщеплювати») (Sławski I 125; Sł. prasł. II 147–148) або як запозичення з н. Zapfen «затичка, пробка; цапфа, шип, втулка» (Львов ЭИРЯ II 9; Sł. wyr. obcych 131; Brückner 80; Richhardt 41; Holub–Kop. 91; Bern. I 143);

останнє припущення сумнівне з огляду на поширення слова в слов’янських мовах;

р. [чоп] «виноградний сук; цвях у бочці, затичка, кран; кулак; зуб машинного колеса», бр. чоп «чан», п. czop «(у бочці) чіп; цапфа; шпунт; вайло, незграба», ч. čер «втулка, затичка; шип, цапфа», слц. čap, вл. čop, нл. cop, болг. м. чеп, схв. че̏п, слн. čèр «тс.»;

можливий зв’язок і з дієсловом ску́бти;

припущення про спорідненість з лит. kaũbrė «горб» (Буга ИОРЯС 17/1, 33) або лит. kublỹs «вид жайворонка» (Matzenauer LF 7, 39) сумнівні;

іє. *(s)keub-/(s)keup- «чубик, снопик, в’язка», можливо, пов’язане з *koub-/koup- «купа»;

псл. čubъ (cuba)/čup (čupa);

споріднене з двн. scoub «сніп; в’язка соломи», skubil «пасмо волосся; жмут соломи; купа», свн. schopf «чуб, вихор», гот. skuft «волосся на голові», нвн. Kaupe «чубик (у птахів)» (Machek ESJČ 107);

запозичення із західнослов’янських мов, найімовірніше, зі словацької або чеської;

назва карти виникла як семантична калька назви вале́т від фр. valet «слуга, лакей; валет (у картах); (ст.) зброєносець»;

р. [хлап], др. хлапъ «холоп, слуга, раб», п. chłop «селянин», ч. chlap, [chlop] «мужик», слц. chlap «чоловік», болг. хлапа́к, хлапе́ «хлопчисько, підліток», схв. хла̏п «холоп, чоловік», слн. hlápec «тс.»;

висувалася гіпотеза про можливість запозичення з тюркських мов, зокрема з якоїсь форми (можливо, арабського походження), що з неї виникло тур. xalfa «підручний раб» (Menges UAJb 31, 187–188);

на думку інших, слово може бути назвою якогось поневоленого народу (пор. н. Sklave «раб», фр. esclave, сгр. σϰλαυηνός, σϰλαβηνός, σϰλα̃βος (Sławski I 68–69);

припускалася спорідненість із звуконаслідувальним холу́й з первісним значенням «людина, зайнята чорною, брудною роботою», пізніше – «підневільна людина, кріпак» (Ильинский ИОРЯС 20/4, 165);

імовірний зв’язок із ч. pachole, pacholek (ЭССЯ 8, 62–64);

переконливої етимології не має;

псл. *xolpъ;

були спроби пов’язати з н. skalks «слуга, наймит», гот. skulan «бути винним», skula «боржник», лит. skolà «вина» (за борги людина ставала підневільною) (Brückner 180), з гот. halbs «половина» (Pedersen KZ 38, 373), з лит. šel˜pti «допомагати» (Погодин РФВ 32, 270–275; Brückner KZ 51, 235), лит. sil˜pti, sil˜pstа «слабнути», sil˜pnas «слабий» (Matzenauer LF 7, 220, проти Bern. I 394), з ос. xælæf «грабунок» (Абаев Пробл. ие. языкозн. 14);

непереконливі пов’язування з дінд. jālmá «негідник, бандит», jálрati «нерозбірливо говорить, мурликає» (Machek Slavia 16, 195–196; Mayrhofer I 724), зіставлення з іє. *khel- «тяти, обтинати», звідки *xolpъ «невільник; кастрат» (Соболевский РФВ 71, 444);

р. холо́п, бр. хало́п, др. холопъ, п. chłop «селянин; хлопець; мужчина», ч. слц. chlap «чоловік», вл. khłop, khłopc «хлопець», нл. kłopc, болг. хла́пе́ «хлоп’я», хлапа́к «хлопчик», м. лапе «хлопчисько», схв. ст. хла̏п «холоп; невіглас», слн. hlȃp «телепень, бовдур», стсл. хлапъ;

запозичення з польської мови;

п. cmentarz, [cwentarz] походить від слат. coementerium (› coemētērium) «тс.», де приголосний п з’явився під впливом лат. caementum «необроблений бутовий камінь», caementicius «вибудуваний із необробленого бутового каменю»;

слат. coemētērium «цвинтар» походить від сгр. ϰοιμητήριον «тс., місце спокою», утвореного від гр. ϰοίμησις «лежання, сон», що споріднене з ϰοιμάω «лягаю спати, засинаю»;

р. [цвынта́рь], бр. цвінта́р, п. cmentarz «тс.»;

псл. сěръ «ціп»;

припускається спорідненість із гр. σϰίπων «палиця, патериця», лат. scīpiō «тс.», гот. skip «судно, корабель», лат. scindō «розрізую, розриваю», гр. σχίζω «тс.», дінд. chinátti «розколює» (Младенов AfSlPh 36, 117–118; Uhlenbeck PBrB 27, 131);

виводиться також від стсл. цѣпити, з яким споріднені ч. čepiti «щипати», укр. щепи́ти (Brückner 58; Machek ESJČ 83; Holub–Kop. 84; Holub–Lyer 112);

пов’язання з лат. cippus «колона, стовп» (Sławski I 56) непереконливе;

р. болг. м. цеп, бр. цэп, др. цѣпъ, п. ч. слц. сер, вл. суру (мн.), нл. серу, полаб. сероі «тс.», схв. це̑п, слн. серес;