ОЦЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
о́цєк «ось як»
результат злиття словосполучення о́сь як;
можливо, поряд з ось існував варіант *оць (‹ *от сь), паралельний до оце (‹ от се);
як у говорах змінилось у [єк, їк];
Фонетичні та словотвірні варіанти
оці́к
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| о́сь | ? |
| як | ? |
| ось (‹ *от сь) | ? |
| *оць (‹ *от сь) | ? |
| оце (‹ от се) | ? |
| єк | ? |
| їк | ? |
оце́й (оце́, оці́, оця́)
результат злиття і дальшої редукції вказівної частки от і вказівного займенника сей (се, сі, ся);
Фонетичні та словотвірні варіанти
цей
(це, ці, ця)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| от (се, сі, ся) | ? |
| сей (се, сі, ся) | ? |
цей (вказівний займенник)
виник у результаті спрощення (відпадіння початкового о-) давнішої форми оцей ‹ отсей ‹ ото сей, утвореної з вказівної частки от(о) і вказівного займенника сей;
Фонетичні та словотвірні варіанти
тсе
тсей
тся
тце
тцей
тця
це
це́є
ця
ця́я
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| оцей | ? |
| отсей | ? |
| ото сей | ? |
| от(о) | ? |
| сей | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України