ОСЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

результат злиття частки о і займенника се «це», який зазнав редукції;

р. [восе], бр. вось, др. восе, во се;

складне слово, утворене, очевидно, з вигуку а¹ і вказівної частки ось із протетичним г;

форма а́сьдики зам. о́сьдеки (пор. о́сьдечки) відбиває вимову ненаголошеного -е- як -и- і а- замість о-, перенесеного з форм, де воно, очевидно, виникло в закономірній для східнополіських говірок ненаголошеній позиції (напр., асьде́ ‹ось-де́);

складне утворення з частки ось і прислівника де, ускладнене суфіксом -ки, характерним для зменшено-підсильних форм прислівників в усно-розмовній мові (пор. тепе́рки, ту́тки і под.);

неясне;

можливо, результат скорочення форми ата́сь «тс.»;

псл. osь;

споріднене з лит. ašìs «вісь», лтс. ass, прус. assis, дінд. ákṣa-, ав. aša-, лат. axis «вісь», гр. ἄξων, двн. ahsa, нвн. Achse «тс.», ірл. aiss «віз»;

від іє. *aĝ- «гнати, рухати»;

р. др. ось, бр. вось, п. oś, ч. ст. слц. os, вл. wóska, нл. wos, woska, полаб. vüs (vis), болг. ос, схв. ôс, слн. ós, стсл. ось;

[ге́здечка ж, ге́здечки Ж, ге́сде, гесде-ó] «тс.»;

складне утворення, до якого входить давня вказівна частка ге, редукована форма с(з) вказівної частки се, яка міститься і в частці ось, прислівника де і, в частині форм, частки -(ч)ка, -(ч)ки, о;

очевидно, результат видозміни функції вказівної частки ось у значенні «тут, сюди»;

іє. *ak῀-tei;

псл. ostü, що, мабуть, спочатку означало «кістка»;

споріднене з лит. akštìs «дерев’яний вертел», akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння», [akstyns] «колючка», лтс. aksts «тс.; гостряк», гр. ἀκοστή «ячмінь», гот. ahs «колос», лат. acus «ость; голка»;

р. ость, бр. асцю́к, [о́сцень, асцю́лька], восць «ость», во́сці «остень», [о́сці] «тс.», др. остьнъ, остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця», п. ość «остюк; риб’яча кістка», oścień «рогатина; остень», ч. ost’ «ость», osten «голка, гостряк», слц. ost’ «ость», osteň «голка, колючка, гостряк», вл. wosć «шпилька, гостряк», wost (бот.) «будяк, чортополох», нл. wósć «гребінь для розчісування льону», полаб. våstnü «прядка», vistǝn «кілочок», болг. осте́н «палиця, якою поганяють худобу», м. остен «тс.», схв. о̀стан «жало; ості; гарпун», о̏стве «остень, тризубець», о̏ствӣште «ручка остеня», слн. óst «гостряк, гострий кінець», ósten «колючка»;

результат злиття словосполучення о́сь як;

можливо, поряд з ось існував варіант *оць (‹ *от сь), паралельний до оце (‹ от се);

як у говорах змінилось у [єк, їк];

результат поєднання частки ле «тс.» і, очевидно, вказівного займенника се (с. р. одн.), що зазнав редукції, як у [авось], ось;

результат діалектної фонетичної видозміни слова [ось], що є фонетичним варіантом укр. вісь (див.);