ОСТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

гол. oost «схід» споріднене з нвн. Ost, Osten, двн. ostan, дангл. ēast, англ. east «тс.», далі з дінд. usā́ḥ «ранкова зоря», лат. aurora, гр. ἠώς, лит. aušrà «тс.»;

через російське посередництво запозичено з голландської мови;

р. бр. ост;

іє. *ak῀-tei;

споріднене з лит. akštìs «дерев’яний вертел», akstìs «вертел для наколювання риби під час коптіння», [akstyns] «колючка», лтс. aksts «тс.; гостряк», гр. ἀκοστή «ячмінь», гот. ahs «колос», лат. acus «ость; голка»;

псл. ostü, що, мабуть, спочатку означало «кістка»;

р. ость, бр. асцю́к, [о́сцень, асцю́лька], восць «ость», во́сці «остень», [о́сці] «тс.», др. остьнъ, остьнь «гостряк, ріг; колючка, жало; гостра палиця», п. ość «остюк; риб’яча кістка», oścień «рогатина; остень», ч. ost’ «ость», osten «голка, гостряк», слц. ost’ «ость», osteň «голка, колючка, гостряк», вл. wosć «шпилька, гостряк», wost (бот.) «будяк, чортополох», нл. wósć «гребінь для розчісування льону», полаб. våstnü «прядка», vistǝn «кілочок», болг. осте́н «палиця, якою поганяють худобу», м. остен «тс.», схв. о̀стан «жало; ості; гарпун», о̏стве «остень, тризубець», о̏ствӣште «ручка остеня», слн. óst «гостряк, гострий кінець», ósten «колючка»;

очевидно, акаючий варіант форми *осте́нці, спорідненої з остю́к, ость «довгі шерстини хутра», о́стень «острога»;

псл. osъtъ;

корінь os-, наявний також у слові (г)острий ‹ іє. *ak῀- «тс.»;

споріднене з лит. ãšutas, ašutaĩ «волосінь, кінський волос», лат. acus «гостряк, голка», acuo «гострю, загострюю», гр.ἄκανος «будяк»;

р. осо́т, бр. асо́т, п. ч. oset, слц. ôstie «будяк», вл. wóst, нл. woset, полаб. våstăc (*osъtьcь), болг. [осѣ́тъ], схв. о̀сат, слн. osát, стсл. осътъ, осотъ;

гр. Στάχυς утворено на основі загальної назви στάχυς «колос»;

гр. Εὐστάχιος (Εὔσταχυς) складається з того ж компонента εὐ- та основи στάχυς «колос, плід», можливо, спорідненої з свн. stunge «колючка», лит. stangùs «затверділий»;

гр. Εὐστάϑιος утворено від εὐσταής «стійкий, міцний, урівноважений», що складається з компонентів εὐ  «добре» та σταείς «той, що стоїть», пов’язаного з ἴστημι «ставити, споруджувати, будувати; стояти, спиратися», спорідненим з псл. stati, укр. стати;

два з цих імен – Евъстаөии і Евъстахии – змішались, очевидно, вже в церковнослов’янській мові;

результат злиття на українському ґрунті трьох імен, запозичених через церковнослов’янське посередництво з грецької мови;

р. Евста́фий, Оста́п, бр. Аста́п, др. Еоустафии, п. Eustachy, ч. слц. Eustach, болг. Евста́ти(й), Евста́ки, м. Евстатие, Евстахие, схв. Еустахиjе, слн. Evstahij, стсл. Євъстаөии і Стахии;

очевидно, результат видозміни деетимологізованої форми [госте́ць] «тс. Си; ревматизм суглобів», зближеної з ость;

разом з тим не виключено, що первісною є звукова форма без початкового г;

похідне утворення від ость;

назва зумовлена тим, що колоскові луски суцвіття ковили загострені або витягнуті в довге остюкоподібне закінчення, а нижні квіткові луски мають довгі остюки (Вісюліна–Клоков 101);

неясно, про яку саме траву йдеться;

можливо, виникло з *остька, похідного від ость;