ОРУДАР — ЕТИМОЛОГІЯ
ору́да «керівництво; [робота, клопоти Г, СУМ; діло, справа, випадок, подія; заняття, дія, вчинок, підприємство; використання Ж]»
псл. orǫdьje, пов’язане чергуванням голосних з rędъ «ряд», ręditi «рядити»;
припускається також (Machek ESJČ 417) походження від orǫžьje «знаряддя» з пізнішим наближенням до rędъ;
менш переконливе виведення (Вайян Пробл. ист. и диал. 85–86; Uhlenbeck AfSlPh 15, 492; Hirt PBrB 23, 336; Matzenauer 63; Falk–Torp 1413) з дісл. erinde (erendi) «доручення, справа», двн. ärunti «тс.»;
р. ору́дие «знаряддя, гармата; [справа, діло]», ору́довать «діяти; [торгувати; витворяти]», [пору́дина] «товсте полотно», [обру́дить] «обшити», бр. ару́даваць «орудувати», др. орудие «справа; судова справа; робота; зброя», орудовати «діяти», п. orędzie «повідомлення, доручення», orędować «клопотатися; виконувати доручення», ч. orudí «знаряддя», болг. орѣ́дие «знаряддя, орган», м. орудие, схв. о̀руђе «інструмент, справа», слн. oródje, стсл. орѫдиѥ «справа, дія»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ору́да́р
«верховода, керівник»
орудени́ця
«оруда»
ору́дє
«тс. Ж; зустріч сватача з батьком дівчини О»
ору́ди́на
«прилад, знаряддя Ж»
оруди́нка
«сапа; лопата; вила для картоплі»
ору́дка
«діло, справа»
ору́дний
(у сполученні о. відмінок)
ору́дник
«орудар; виконавець чужої волі; [керівник]»
ору́дованє
«робота, дія, заняття, підприємство; використання»
орудованя
«справа, діло; покупка»
орудовни́цтво
«тс.»
ору́док
«знаряддя, прилад»
ору́дувати
«вправно діяти; розпоряджатися; керувати; діяти; [мати діло; працювати, старатися; братися до кого О]»
ору́дущий
«командуючий»
ору́дя
«тс.»
поору́довати
«довідатися; роздобути»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ару́даваць «орудувати» | білоруська |
| орѣ́дие «знаряддя, орган» | болгарська |
| ärunti «тс.» | давньоверхньонімецька |
| erinde «доручення, справа» (erendi) | давньоісландська |
| орудие «справа; судова справа; робота; зброя» | давньоруська |
| орудие | македонська |
| orędzie «повідомлення, доручення»«клопотатися; виконувати доручення» | польська |
| orędować «повідомлення, доручення»«клопотатися; виконувати доручення» | польська |
| orǫdьje | праслов’янська |
| ору́дие «знаряддя, гармата; [справа, діло]» | російська |
| о̀руђе «інструмент, справа» | сербохорватська |
| oródje | словенська |
| орѫдиѥ «справа, дія» | старослов’янська |
| ору́довать «діяти; [торгувати; витворяти]» | українська |
| пору́дина «товсте полотно» | українська |
| обру́дить «обшити» | українська |
| орудовати «діяти» | українська |
| orudí «знаряддя» | чеська |
| rędъ «ряд» | ? |
| ręditi «рядити» | ? |
| orǫžьje «знаряддя» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України