ОБР — ЕТИМОЛОГІЯ

обр «авар»

загальноприйнятої етимології не має;
пов’язується з тюрк. apar (назва одного з тюркських племен), первісно «повстанець», похідним від aba- «чинити опір»;
менш імовірна гіпотеза (Uhlenbeck 11; Schuster-Šewc 302–303) про зв’язок з гот. abrs «сильний» і припущення (Machek ESJČ 406–407) про походження слова від obrьměti (п. obrzmieć «набрякати, збільшуватися, пухнути») та його спорідненість з гр.ὄβριμος «велетенський»;
р. о́брин, др. обьринъ, объринъ, п. olbrzym «велетень», ст. obrzym, ч. obr, ст. obr, ober, слц. obor, вл. hobr, слн. óber «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

о́бри
обри́н «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
hobr верхньолужицька
abrs «сильний» готська
обьринъ давньоруська
olbrzym «велетень» польська
о́брин російська
obor словацька
óber «тс.» словенська
apar (назва одного з тюркських племен) тюркські
объринъ українська
obr чеська
первісно «повстанець» ?
aba- «чинити опір» ?
гр.ὄβριμος «велетенський» ?
obrzym ?
obr ?
ober ?

ава́ри «обри» (іст.)

назва обрів, запозичена з грецької або латинської мови;
гр. Ἄβαρ «обр», лат. avarus «тс.» мають походження, спільне з укр. обр (див.);
р. бр. ава́ры, слн. Avare «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ава́ры білоруська
avarus «тс.» латинська
ава́ры російська
Avare «тс.» словенська
обр українська
Ἄβαρ «обр» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України