НІ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. ně, що виникло, очевидно, шляхом стягнення з ne je(stь) «не є»;

р. бр. [не] «ні», др. нѣ, п. слц.nnnnn nie, вл. нл. ně, болг. м. не, стсл. нѣ «тс.»;

результат заміни частки др. ни «ні» (псл. ni) часткою ні (псл. ně), зумовленої втратою розрізнювальних якостей успадкованого ни (через злиття на ґрунті української мови давніх ы та и і зближення нового и з ненаголошеним е);

результат злиття часток (сполучників) а і ні;

бр. ані́, п. ч. слц. вл. слн. діал. ani;

результат злиття сполучника а з займенниковим елементом če (че), спорідненим з болг. че «що» (спол.), лат. -que «і», дінд. са, гр. τέ «тс.», ie. *k^ue;

кінцеве -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні (пор. п. ст. acz nic) або давньої вказівної частки -ni;

бр. [аче́й] «хіба що», [ач] «хоч, якщо», др. ачи «можливо», аче «якщо, хоча», п. ст. acz «будь-» (aczkoli «коли б, якщо б, хоч»), acz nic «принаймні», ч. ст. ač «якщо; хоча», аčе «тс.», вл. hač «хоча», стсл. аче «тс.»;

очевидно, результат приєднання до прислівника дожь, утвореного з прийменника чи сполучника до та частки же, заперечної частки ні;

р. да́же, бр. [да́йжа], др. дожи (до), дожь, доже (до), стсл. дожи (до), доже (до);

складне утворення, першою частиною якого, очевидно, є вигук ей;

друга частина неясного походження, можливо, є діалектним варіантом заперечної частки ні;

розглядається також як ступінь подовження заперечення nе (Brugmann Grundriss II 3, 976; Trautmann 194; Vondrák II 345);

укр. не- замість ні- (( ně) з’явилось як результат відштовхування від ні «ані»;

здебільшого він виводиться з nе vě «не знає» (Machek ESJČ 392; Mikl. EW 214; Fraenkel IF 41, 411; Mikkola Ursl. Gr. III 19);

псл. [několi] «тс.», утворене з koli (k ko li) «коли» за допомогою компонента ně не зовсім ясного походження;

бр. не́калі «колись», др. нѣколи, стсл. нѣколи «тс.»;

іє. *nei;

споріднене з лит. neĩ «ні», niẽ-kas «ніхто, ніщо», лтс. nei «ні, навіть не», гот. nei «не», двн. nī «тс.», лат. nī «не, щоб не», ст. nei «тс.», ав. naē-čiš «ні один, жоден»;

псл. ni;

в українській мові, за винятком окремих говорів, витіснене звуковою формою ні (‹ нѣ);

р. др. болг. м. схв. ни, ни-, бр. ні, ні-, п. ч. слц. нл. слн. ni, ni-, вл. ni-, полаб. ni- (nit’ėd// nit’ėdn̥ «ніде»), стсл. ни, ни-;

результат злиття заперечної частки ні та іменника уро́ки (вро́ки) (у формі род. в. одн.) «наслання хвороби поглядом»;

п. [niwroku] «нівроку» (з укр.);

результат поєднання вигуків [ні], пов’язаного з [ньо] «но», і гу (оклик);

результат поєднання синонімічних часток ні́же́ «ні» і ні;

складне утворення з ні і я́ко «як», яково́ «тс.»;

бр. нія́кавата «ніяково», п. nijako «тс.»;

складне утворення з ні (колишньої неозначеної частки нѣ) і я́кось;

пов’язане із займенниковим елементом čе (че), спорідненим з болг. че «що», лат. -que «і», дінд. са, ав. čа, гр. τέ «тс.», що сягають іє. *q^ue «і»;

кінцевий -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні;