НО — ЕТИМОЛОГІЯ

менш обґрунтованим є виведення (Meillet BSL 20, 91) з *nom і пов’язання з лат. num «(ще) тепер»;

вважається також первісним індоєвропейським вигуком (Schuster-Šewc 1017);

іє. *nū˘ «тс.»;

споріднене з лит. лтс. nù «нині, тепер», гот. тох. nu, дінд. двн. свн. nū, nu, нвн. nun, ав. дангл. nū, англ. now, лат. nunс, гр. νύ, νυ̃ν, хет. nuwa;

псл. nъ, no, пов’язане з novъ «новий», nyně «нині, тепер», і-no «тільки, лише»;

р. бр. діал. но «але», др. но «але; тільки», нъ «тс.», п. вл. no (частка), слц. no «але», болг. м. но, схв. но, слн. nò, стсл. нъ «тс.»;

очевидно, пов’язане з вигуком ну;

р. бр. но (вигук для підганяння коней);

(вигук, яким відганяють собак) ЛЧерк;

паралельне до ану́ складне утворення з підсилювальної частки а і обмежувальної частки но, збереженої в складі частки [іно́] «тільки» та в спонукальних виразах типу іди́-но;

відрив р. болг. схв. ба від укр. ба, ч. п. слц. ba (Фасмер І 99; Bern. І 36; Sadn.–Aitz. VWb. І 61) необґрунтований;

пор. аналогічний паралелізм вигуку на і частки но, часток р. ка і ко та ін;

іє. *bhā, займенникова форма, споріднена з *bho, від якої походить і укр. бо;

лит. bà (стверджувальна частка), лтс. ba (підсилювальна частка), ав. bā «справді», вірм. ba (видільна частка), гр. φή «немов, ніби»;

псл. ba;

р. болг. м. схв. ба (вигук, частка), п. ч. слц. ba «справді», слн. bà (вигук нехтування);

псл. nā;

елемент -те (-te, слн. -ta) походить з дієслівної форми 2-ї ос. множини (і двоїни) і був доданий до вигуку, очевидно, вже в праслов’янський період;

очевидно, похідне від вказівної займенникової основи іє. *n-, тієї самої, що і в частках но, о-н, ге-н, займеннику ві-н, у лит. nà «ну; так», nò «тс.», лтс. na (вигук погрози і відгону), гр. ναί «так, справді», лат. nē «так, вірно», дінд. nā́-nā «по-різному, так і сяк»;

р. на, на́те, бр. на, на́це, п. na, nacie, naści, ч. слц. na, nate, вл. na, naće, нл. na, naśа, natej (дв.), болг. м. на, схв. нā, слн. na, náte (мн.), nátа (дв.);

складне утворення з часток [но] «ну, ану», що є варіантом ну, і [ле] «лише, тільки; же»;

слц. nolen «ну-ну», [nol’e] «ану лиш», [nol’em] «тс.»;

псл. sěno;

споріднене з лит. šiẽnas «сіно», лтс. sìens, очевидно, також гр. ϰοινά «тс.»;

спроби пов’язання із сі́кти́ через гіпотетичну проміжну форму псл. *sěkno або виведення від сі́яти (Брандт РФВ 24, 150–151) необґрунтовані;

р. м. се́но, бр. се́на, др. сѣно, п. siano, ч. слц. нл. seno, вл. syno, болг. сено́, схв. се̑но, си̏jено, слн. senó, стсл. сѣно;

загальноприйнятого пояснення не має;

тлумачиться (Sławski І 462; Brückner 192) як форма наз.-знах. в. с. р. числівника псл. *іnъ «один»;

пояснюється (Соболевский РФВ 22, 300; Фасмер II 133; ЭССЯ 8, 168) як результат складення сполучників і+nъ, рос. но;

пов’язується (Bern. I 431; Преобр. І 271) з *іnъ «інший»;

р. [ин] «то, тоді; іноді, іншим разом», [ино] «тс.», [и́нно] «так що», др. ино «як тільки», п. ino «тільки, так»;