НАТУРА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
нату́ра
ст. нату́ра (1639);
запозичення з латинської мови;
лат. nātūra «народження; природні властивості; характер; природа» пов’язане з nātus «народжений», nāscī «народжуватися»;
р. бр. болг. м. нату́ра, п. вл. нл. natura, ч. слц. nátura, схв. нату́ра, слн. natúra;
Фонетичні та словотвірні варіанти
натураліза́ція
натуралі́зм
натуралі́ст
натуралісти́чний
натура́льний
нату́ристий
нату́ритися
«ставати впертим; ставати веселим»
нату́рний
нату́рник
«натурщик»
нату́рщик
обнату́рити
«виховати»
понату́ритися
«прив’язатися, довіритися»
принату́рити
«призвичаїти»
унату́ритися
«розвинутися фізично»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| нату́ра | білоруська |
| нату́ра | болгарська |
| natura | верхньолужицька |
| nātūra «народження; природні властивості; характер; природа» | латинська |
| нату́ра | македонська |
| natura | нижньолужицька |
| natura | польська |
| нату́ра | російська |
| нату́ра | сербохорватська |
| nátura | словацька |
| natúra | словенська |
| nátura | чеська |
| nātus «народжений» | ? |
| nāscī «народжуватися» | ? |
потату́ритися «звикнути до чогось, піддатись якомусь настрою Ва; зробити вигляд, удати»
неясне;
можливо, пов’язане з [понату́ритися] (комусь) «потоваришувати з кимось; комусь довіритися», похідним від нату́ра;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| понату́ритися «потоваришувати з кимось; комусь довіритися» (комусь) | українська |
| нату́ра | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України