НАРУГА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. rǫgati «ображати, насміхатися», rǫgъ «лайка, образа»;

дальші зв’язки не зовсім ясні;

очевидно, пов’язане чергуванням голосних з коренем *ręg-, засвідченим у цсл. рѧгнѫти «зяяти», схв. рега «гарчання», ре́гнути «гарчати», слн. rẹ́žati «зяяти; гарчати, злобувати» і спорідненим з лат. ringor «роззявляти рота, скалити зуби, сердитися», прус. rānctwei «красти»;

зіставлялося також з лтс. langât «лаяти», дінд. láṅgati «ображає, мучить», гр. δλέγχω «лаю» (Machek ESJČ 519), з лит. ãpranga «спорядження», р. ору́жие (Machek ZfSlPh 18, 26; Булич ИОРЯС 4, 1498);

розглядалося як слов’янське утворення звуконаслідувального характеру (Holub–Kop. 315);

р. руга́ть «лаяти», ру́гань «лайка, сварка», бр. [руга́ць] «лаяти», [наруга́цца] «насміхатися, дражнити», др. ругатися «насміхатися, глумитися», ругъ «наруга, глум», п. [rągać] «лаяти, сварити», urągać «тс.», ч. rouhati se «богохулити, кощунствувати», слц. rúhat’ sa «тс.», болг. руга́я «лаяти, сварити», м. руга «тс.», (розм.) ругло «посміховисько», схв. ру́гати се «насміхатися, знущатися», ру̑г «знущання, глузування, наруга», ру́га «тс.», слн. rîgati se «глузувати, знущатися», стсл. рѫгати(сѧ) «висміювати, глумитися, ганьбити», рѫгъ «наруга, глум», рѫгати «висміювати, глумитися»;