Н — ЕТИМОЛОГІЯ

неясне;

можливо, результат зміни значення бараба́н¹ (див.);

р. [бараба́н] «залізна піч; отвір у пічній трубі»;

через старослов’янську мову запозичене з грецької;

гр. Ἄννα походить від гебр. Hānna^h, яке пов’язується з основою ḥānán «він був милостивий, виявляв ласку»;

р. бол г. м. Анна, бр. Ганна, п. нл. Anna, ч. Anna, Hana, вл. Hana, схв. Ана, слн. Ana, стсл. Анна, Ана;

псл. *korpavъ «шерехатий, бородавчастий»;

споріднене з лит. kā́rpa «бородавка», лтс. kãrpa «тс.; мозоль», можливо, також з двн. scorf (нвн. Schorf) «струп»;

р. коропа́вка «жаба, ропуха», бр. кура́па «тс.», п. chropawy «нерівний, шорсткий», skropawy «тс.», болг. хра́пав «вибоїстий», гра́пав «шорсткий, шерехатий», схв. хрȁпав «шерехатий», слн. [krápavica] «ропуха»;

вважається наслідком дисимілятивної зміни словосполучення *объ инъ дьнь;

можливе й виведення з obъ і (‹jь «той») dьnь;

пояснення з *обы-дьнь від об- або оби- (Преобр. I 633; Журавлев Этимология 1981, 77–83) натрапляє на труднощі фонетичного характеру;

р. [обы́день] «за день», обы́денный, обыдённый «одноденний, добовий», бр. [абы́дзень] «за день; майже щодня», др. обыденныи «одноденний», п. [obdzień] «протягом одного дня, поспішно», ч. obden «кожний другий день, через день», слц. obdeň «тс.», схв. о̏бда̄н «удень, протягом дня», слн. obdán «поденна плата, добові, утримання»;

запозичення з французької мови;

фр. ozone зводиться до нім. Ozón, створеного німецьким хіміком Х. Ф. Шонбайном у 1840 р. на основі гр. ὄζω «пахну», спорідненого з лат. odor «запах», лит. úodžiu, úosti «пахнути», úostyti «обнюхувати», лтс. uôžu, uôst «пахнути», uôstît «обнюхувати», ч. ст. jadati «досліджувати, обстежувати»;

р. болг. озо́н, бр. азо́н, ч. слц. слн. ozón, вл. ocon, м. озон, схв. о̀зо̄н;

запозичення з польської мови;

п. okazja, як і ч. okaze, слц. okа́zia, болг. оказио́н, схв. ока́зиjа, оказùо̄н, слн. okazija, походить від лат. occāsiō «можливість», пов’язаного з occido «падаю», утвореним з префікса ob- (›oc-), спорідненого з псл. o, оb, укр. о, об, і дієслова cado «падаю»;

р. ока́зия, бр. ака́зыя;

запозичення з грецької мови;

гр. ὠκεανός «море, океан» певної етимології не має;

р. болг. м. океа́н, бр. акія́н, др. окианъ, п. вл. нл. ocean, ч. слц. слн. oceа́n, схв. окѐа̄н, оцѐа̄н;

псл. okunь, очевидно, утворене від oko «око»;

назва зумовлена тим, що при вийманні окуневих з великої глибини в них випинаються очі від тиску газу в плавальному міхурі;

менш вірогідне припущення про походження від *ak- «гострий» і спорідненість з лит. akstìs «колючка, рожен», akúotas «остюк», прус. aketes «борона», гр. ὀξύς «гострий» (Mikkola Berühr. 29);

зіставляється також з фін. ahven «окунь», ест. ahven, ahun, комі-зир. öкыш, комі-перм. ёкыш, ёкуш, еки, jокыш «тс.», у зв’язку з чим робиться припущення, що назва належала найдавнішому населенню Європи, від якого була успадкована слов’янами й фінами (Берг Сов. этнография 1984/2, 70);

р. о́кунь, бр. аку́нь, [во́кунь], п. okuń, okoń, ч. okoun, слц. okún, болг. окýн, схв. о̏кӯн, слн. okún, [okôn];

запозичення із західноєвропейських мов;

нім. Homophón, фр. англ. homophone «тс.» походять від гр. ὀμόφωνος «однозвучний, однотонний», утвореного з основ ὀμός «однаковий» і φωνή «звук, голос»;

р. болг. омофо́н, бр. амафо́н, п. homofon, ч. слц. вл. homofónum, м. хомофон, схв. хомо̀фо̄н, слн. homofón;

запозичення із західноєвропейських мов;

н. Orang-Útan, фр. orang-outang, англ. orang-outang, orang-utan «тс.» походять від мал. orang-utan (назва одного з лісових племен, букв. «дика (лісова) людина») складається з orang «людина» і hutan «ліс, пуща; дикий»;

р. орангута́нг, бр. арангута́нг, п. ч. слц. orangutan, вл. orang-utan, болг. м. орангута́н, схв. орангу̀та̄н, слн. orangútan;

як і о́рган, зводиться до гр. ὄργανον «знаряддя, інструмент, орган тіла», запозиченого в давньоруський період;

р. орга́н, бр. арга́н, др. ор(ъ)ганъ, арганъ, п. слц. organ, ч. orgánum, болг. м. о́рган, схв. о̀рга̄н, о̀ргуље, слн. órgle;

через західно-слов’янські мови запозичено з німецької;

нім. Orkán «ураган» через гол. orkaan зводиться до назви huracan «тс.» в карибській мові таіно, звідки походить і форма урага́н;

р. орка́н «тс.», п. вл. orkan, ч. слц. слн. orkán, м. оркан, схв. о̀рка̄н;

запозичення з французької мови;

фр. ottomane «отоманка» утворене від власного імені тур. Othman «Осман» (засновник Османської імперії, 1259–1326), яке зводиться до ар. ‘uthmā́n;

р. оттома́нка, бр. атама́нка, п. otomana, ч. слц. вл. otoman, болг. отома́нка, м. отоман, схв. ото̀ма̄н, слн. otomа́na;

псл. *sъnъ ‹ *sъpnъ, пов’язане з sъpati «спати»;

споріднене з лит. sãpnas «сон», sãpnis, лтс. sapnis, дінд. svápnaḥ, гр. ὕπνος, лат. somnus «тс.»;

р. бр. м. сон, др. сънъ, п. ч. слц. sen, вл. són, нл. soń, болг. сън, схв. са̏н, слн. sèn, стсл. сънъ;

запозичення з латинської мови;

лат. (verbum) supīnum є формою середнього роду від supīnus «відкинутий назад», пов’язаного з sub «під», super «зверху, над»;

р. болг. супи́н, бр. супі́н, п. ч. вл. supinum, слц. supínum, схв. су̀пӣн, слн. supín;

запозичення з англійської мови;

англ. champion «борець; переможець» походить від фр. ст. champion «тс.», що виникло з пізньолат. campiōnem – форми знахідного відмінка від campiō «боєць, (букв.) той, що завойовує поле», утвореного від лат. campus «поле»;

р. чемпио́н, бр. чэмпіён, болг. м. шампио́н, схв. шампѝо̄н;

у виразах головни́м чи́ном «головно, переважно»;

псл. činъ «порядок, лад; належний спосіб; обряд; те, що пов’язане з обрядом і порядком: зброя, праця, дія»;

іє. *u̯ei̯-n-u- / u̯ei̯-n-o-, похідне від дієслівної основи *u̯ei̯(ǝ)- «лежати; класти»;

споріднене з дінд. cinṓti «складає верствами, порядкує, кладе стос дерева для запалювання святого вогню», перс. čīdan «нагромаджувати», гр. ποιέω «роблю, створюю, споруджую»;

первісне значення мало бути «накладання верствами, порядкування» → «порядок, належний, слушний спосіб; обряд»;

р. чин «порядок (виконання чогось)», бр. чын (у виразах такі́м чы́нам «таким чином», найле́пшым чы́нам «у найкращий спосіб», гало́ўным чы́нам «головним чином» і под.), др. чинъ «порядок; правило; статут», п. czyn «учинок, дія, справа; почин, зобов’язання», ч. слц. вл. čin «учинок, дія», нл. cyn «дія», м. чин «учинок, дія», схв. чи̑н «тс.», слн. (заст.) čín «учинок», стсл. чинъ «порядок; статут»;

запозичення з російської мови (разом із похідними);

у російську мову з відповідною семантикою слово через давньоруську увійшло зі старослов’янської;

стсл. чинъ продовжує псл. činъ;

р. чин, бр. чын, др. чинъ «ступінь, посада», болг. м. чин «чин», схв. чи̑н, слн. čín «тс.», стсл. чинъ «порядок; статут; сан»;

псл. *čеlnъ «член» (з раннім переходом е › о);

давніша форма *kеlnъ;

в українській мові запозичення з церковнослов’янської, про що свідчать фонетика і суто книжний характер слова;

чергуванням пов’язане з псл. kolěno «коліно; кривина; покоління, рід»;

споріднене з лит. kelỹs «коліно», kálnas «гора», kélti «піднімати», лтс. celіs «коліно», ķe̦l˜na «нога курки» (Osten-Sacken IF 24, 245; Mühl.–Endz. 2, 362), гр. ϰω̃λον «частина тіла (член)», ϰολωνός «пагорок», дінд. káta (‹ *kol-to-) «стегно»;

іє. *kel- «колоти, бити; підійматися, височіти, рости»;

зближення з н. Gelenk «суглоб», англ. link «член» ‹ пгерм. *hlenk- ‹ іє. *klenk-, з допущенням метатези (Machek ESJČ 105), малопереконливе;

значення «член якоїсь організації» виникло з початкового «член суду» (Смирнов 325);

р. член «член», [челено́] «три нижніх ряди кола зрубу», бр. член «член», др. члѣнъ, членъ «частина тіла», чланъкъ, челонъ «тс.», п. człon «член, складник, ланка», ч. člеn «член (організації); артикль», článek «суглоб; стаття», слц. člеn «член (організації); артикль», článok «суглоб; стаття», вл. čłîn «член (організації); частина чогось цілого», нл. cłonk «тс.», болг. м. член «член (організації); частина тіла; артикль; стаття закону», схв. чла̑н «член (організації); суглоб; стаття закону», слн. člén «артикль; параграф», člán «член (організації)», цсл. члѣнъ «частина тіла»;

[(бот.) «вовчі ягоди, Actaеa spicata L. Пі»], [черне́ча] «ченці» Нед, [черне́чество] «чернецтво» Нед, [черне́ччина, черне́щина] «монастирські маєтки», [черник] (орн.) «чернь зікрата, Nyroca nyroca Guld.» Шарл, [черника] (бот.) «черниця, Vaccinium myrtillus L.» Mak, черни́ця «монашка; (бот.) боровиця, Vaccinium myrtillus L., [(бот.) ожина, Rubus fruticosus L.], [чорна коза ВеНЗн]», [черни́чник] (бот.) «кущ чорниці Нед; чорниця, Vaccinium myrtillus L. Mak», [черни́ш] (орн.) «чернь червоноголова, Nyroca ferina L.» Шарл, [чернівки] (бот.) «ренклод, Prunus insititia variet. Mak», [черні́т] «чорна вовняна пряжа; [звичайна вовняна тканина»] Куз, [чернітка] (орн.) «горихвістка-лисушка, Phoenicurus phoenicurus L.» Шарл, [черну́ля] «кличка чорної корови», [черну́шка] (бот.) «чорнушка, Nigella sativa L.» Куз, (у словосполученнях чернушка дика, полева) (бот.) «Nigella arvensis L.» Mak;

(орн.) «чернь чубата, Nyroca fuligula L.; (орн.) чернь зікрата, Nyroca nyroca Guld. Шарл», черню́к (орн.) «чернь, Fuligula cristata L.», [че́рня] «пляма на зубах коня» Доп. УжДУ IV 108, [черня́] «вид дикої качки» Бі, [че́рнява] «натовп», [черня́вка] (орн.) «чернь-головня, Oidemia fusca L.» Шарл, [черня́дка] «чернітка, плахта-чернітка; (орн.) чернявка, Anas oidemia Нед», чернь «сплав з кількох металів для художнього оздоблення металевих (переважно срібних) виробів; чорний колір чогось; (спец.) чорна вугільна фарба; (переважно знев.) простий народ, низи суспільства; (орн.) птах родини качиних; чернь червоноголова, Nyroca ferina L.; чернушка, Nyroca fuligula L.», чернь-головня «чернявка, Oidemia fusca», чернь зікрата «черник, Nyroca nyroca Guld.», чернь морська «Nyroca marila L.», чернь червоноголова «нирок, Nyroca ferina L.», чернь чорна «чернявка, Oidemia nigra L.», чернь чубата «чернушка, Nyroca fuligula L.» Шарл, [че́рчик, черчу́к] (зменш. форма від черне́ць), чо́рна «арештантська», [чорнець] (бот.) «вовчі ягоди, Actaea spicata L.» Mak, [чорни́лець] (зоол.) «каракатиця, Sepia» Куз, [чорни́лиця] (зоол.) «каракатиця, Sepia officinalis» Нед, чорни́ло, чорни́льниця, [чорни́тель] «наклепник» Нед, чорни́ця (бот.) «Vaccinium myrtillus L.», чорни́чник, [чорничо́к] (іхт.) «бичок чорного кольору, що водиться на дні водоймища, здебільшого під камінням» Мо, чорни́ш (ент.) «чорний жук, що паразитує на рослинах, Tenebrivnida L.; (тех.) плями у вигляді чорного квадратика в друкарському відбитку; [чорний хліб (у жебраків); (ент.) острогузець чорний, Blaps mortisaga Нед; (бот.) підберезовець, Boletus scaber Bull. Mak», [чорнівки] (бот.) «сливи-ренклоди, Prunus insititia variet.» Mak, чорнота́, [чорно́ха] «чорна корова» Нед, [чорно́хи] (бот.) «вид чорної вишні, Cerasus duracina DC.» Нед, [чорну́ха] «чорна жирна глина; чорна корова] Куз; (іхт.) червоноперка, Scardinius erythrophthalmus L.», чорну́шка (бот.) «трав’яниста рослина родини жовтецевих з чорним насінням, використовуваним як прянощі, Nigella L.; насіння цибулі городньої з чорною твердою оболонкою; [чорна головка стрілки цибулі, в якій міститься насіння] ЛЖит», [чорню́лька (дівчина)] «брюнетка» Нед, [чорню́х] «дубильні рослини» Нед, [чорню́ха] «чорнявка, брюнетка», [чо́рнява] «чорнота, скупчення чорніючих удалині предметів; чорні хмари», чорня́вка, чорня́к (іхт.) «вид риби з роду бичків», [чорня́та] (орн.) «чернь, Nyroca fuligula L.» Нед, [чо́ря] «чорний пес» ВеНЗн, [черни́ти] «чорнити; зводити наклеп» Нед, [черни́чити] «бути черницею; жити (майже) чернецьким життям» Нед, чорни́ти, чорні́ти, чорні́шати, [по́чорнявий] «чорнуватий, смаглявий», [про́чорний] «чорний» ВеНЗн, зачо́рнювати, [обчерни́ти] «обчорнити», обчорни́ти, [перечорни́ти] «занадто почорнити», на́чорно;

псл. *čr̥nъ(jь) ‹ *čьrxnъ ‹ іє. *kĭrs-no- «чорний» є, очевидно, індоєвропейським балто-слов’янсько-індійським діалектизмом, що має точні відповідники лише в прус. kirsnan «чорний», лит. [kir̃snas] «особливо чорний», дінд. kṛṣṇáḥ «чорний, темно-синій»;

інші пов’язання – зі шв. harz «харіус» (‹ пгерм. *harzu-) (Lidén PBrB 15, 510), з псл. *čeršja «черешня» (Георгиев Въпр. на бълг. етим. 26, 31), з лат. niger «чорний» (Otrębski Stud. indoeurop. 165), з дангл. hrúm «сажа» (Persson Beitr. II 750) сумнівні;

р. чёрный «чорний», бр. чо́рны, др. чорныи, чьрныи, чрьныи, чьрьныи, черныи, п. czarny, ч. černý, слц. čierny, вл. čorny, нл. carny, полаб. cornеÊ, болг. че́рен, чер, м. черен, схв. цр̑н (заст. чрњети «чорніти»), слн. čŕn, стсл. чрьнъ;

запозичене з грецької мови (можливо, через посередництво латинської; пор. лат. chamaeleon);

гр. χαμαιλέων «хамелеон», букв. «лев на землі» (можливо, семітсько-аккадська калька), утворене з іменників χαμαί «на землі» (дав. в. від χϑών «земля»), що відповідає лат. humus «земля», псл. *zemja, укр. земля́, і λέων «лев»;

р. бр. болг. хамелео́н, п. kameleon, chameleon, ч. слц. chameleîn, вл. chameleon, м. хамелео́н, камелеон, схв. хамелѐо̄н, камелѐо̄н, слн. kamåleоn;

запозичення з тюркських мов;

тур. уйг. джаг. xan «хан, володар, султан», тат. kan виникли внаслідок стягнення дтюрк. kakan, що через посередництво монгольської мови (монг. kagan «володар») запозичене з китайської;

р. бр. болг. м. хан, др. канъ, ханъ, п. chan, ч. chán, ст. kám, kán, слц. chán, схв. xа̑н, слн. kán;

псл. xrěnъ;

слово неясного походження;

вважається (Moszyński JP 33/5, 348) запозиченням з європейського Півдня;

за іншим припущенням (Räsänen Neuphilol. Mitt. 56, 51; Филин Образ. яз. 171), запозичене з чув. xǝrrn «хрін» (‹ чув. xor «загорятися, спалахувати»);

проблематичний зв’язок з гр. ϰεράν – словом, засвідченим тільки у Теофраста зі значенням, можливо, «хрін» (Schrader Reallexikon II 55; Фасмер IV 275; Frisk I 822);

були спроби пов’язати з гол. schrіjnen «поранити; горіти, пекти (про рану)» (Loewenthal ZfSlPh 7, 407), з дінд. kṣārás «пекучий, їдкий», з гр. ξηρός «сухий» (Loewenthal AfSlPh 37, 384);

можливо, в кінцевому підсумку зводиться до іє. *(s)ker- «різати» з огляду на міцний запах і різкий смак рослини;

нгр. χρα̃νος, двн. свн. krē˘n(e), нвн. Kren, іт. crenno, фр. cran, лит. kriẽnas (мн. kriẽnos) запозичені зі слов’янських мов;

р. хрен, бр. хрэн, др. хрѣнъ, п. chrzan, ч. křen, ст. chřen, слц. chren, вл. chrěn, krěn, нл. kśěn, полаб. chrîn, болг. хрян, схв. хре̏н, [хрȉн], слн. hrèn;

запозичене з німецької мови через посередництво польської;

н. Zinn «олово» споріднене з дангл. дсканд. снн. tin, двн. свн. zin, що зводяться до герм. *tina-, можливо, чергуванням голосних пов’язаного з гот. tains «палиця; гілка, сучок», двн. zein «тс.», оскільки при археологічних розкопках на території Швейцарії, Ютландії, Південної Швеції знаходили олово у вигляді палиць (штаб);

бр. [цын], п. cyna, ч. слц. cín, вл. сyn, нл. cen, схв. [ци̏н], слн. cin;