МАНДРІВНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
ма́ндри
запозичення з німецької мови;
н. wandern «бродити, блукати, мандрувати», як і wandeln «блукати, прогулюватися», споріднене з снідерл. wanderen, дфриз. wondria, дангл. wandrian, англ. wander, дат. vandre, шв. vandra «тс.», дангл. wendan «обертатися, обходити», windan «вертіти, крутити», нвн. winden «вити»;
українські форми з початковим м виникли, очевидно, внаслідок регресивної дисиміляції у дієслівній основі вандрува-;
р. [мандри́ха] «волоцюга», [мандрова́ть] «мандрувати, тинятися, швендяти», бр. вандрава́нне, п. wędrowanie, ч. vandr, слц. vandry, вл. wandrak «блукач», нл. wandrowanje;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ва́ндри
вандрі́ве́ць
вандрі́вка
вандрі́вни́й
вандрівни́к
вандровкаш
вандрува́ти
ваньгровати
ведрова́ти
мандрі́ве́ць
мандрі́вка
мандрі́вни́й
мандрі́вни́к
мандрівни́цтво
мандрівни́цький
мандрівни́чий
мандрівський
мандро́ваний
мандро́вний
мандроха
«подорожній»
мандрува́ння
мандрува́ти
мандрьо́ха
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wander | англійська |
| вандрава́нне | білоруська |
| wandrak «блукач» | верхньолужицька |
| wandrian | давньоанглійська |
| wendan «обертатися, обходити» | давньоанглійська |
| wondria | давньофризька |
| vandre | датська |
| wandrowanje | нижньолужицька |
| wandern «бродити, блукати, мандрувати» | німецька |
| winden «вити» | нововерхньонімецька |
| wędrowanie | польська |
| мандри́ха «волоцюга» | російська |
| wanderen | середньонідерландська |
| vandry | словацька |
| мандрова́ть «мандрувати, тинятися, швендяти» | українська |
| vandr | чеська |
| vandra «тс.» | шведська |
| wandeln «блукати, прогулюватися» | ? |
| windan «вертіти, крутити» | ? |
| вандрува- | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України