ЛЯЛЬКА — ЕТИМОЛОГІЯ

похідне від ля́лька «іграшка»;

утворене, очевидно, як калька р. ку́колка «личинка в коконі», пов’язаного з ку́кла «лялька» і утвореного, в свою чергу, як калька лат. pūpa «личинка в коконі, лялька»;

пор. аналогічні кальки схв. лy̏ткица (лy̏тка) «личинка в коконі» (від лy̏тка «лялька»), лит. lėlýtė «личинка в коконі» (від lėlė˜ «лялька»), нім. Puppe «личинка в коконі; лялька»;

латинська назва лялечки зумовлена подібністю нерухомої продовгуватої личинки в коконі до іграшкиляльки;

п. [lalka] «личинка овода»;

псл. l’al’a, слово дитячої мови на позначення дитини, іграшки у формі людської фігурки, звідки в деяких мовах значення «зіниця» (в зіниці відбивається в зменшеному вигляді людина), а також деяких членів родини;

звукозображувальне утворення, пов’язане з дитячим лепетанням, як і етимологічно відмінне ле́ля;

пор. аналогічні за семантикою і за способом творення лат. pūpa «лялька, дівчинка» (і pūpula «зіниця»), англ. baby «дитина; лялька у вигляді дитини», близькі семантично і фонетично лит. lėlė˜ «лялька» (запозичення з слов’янських мов?) і lėlýtė (akiẽs lėlė˜) «зіниця», курд. lalu «дядько», нім. [lale] «дурень, блазень», алб. laleo, lalona «батько, дід», а також в неіндоєвропейських мовах морд. ерз. l’al’a, l’el’a «старший брат», ест. lell «дядько», груз. lala «вихователь»;

східнослов’янське ля́ля розглядається без достатніх підстав як запозичення з польської мови (Richhardt 73; Фасмер II 551; Bern. I 700; Bezlaj ESSJ II 141);

поєднання в слов’янських мовах значень «дитина», «дитяча іграшка у формі людської постаті», «старший в родині (брат, батько, тітка, сестра та ін.)» пояснюється культом предків у стародавніх слов’ян, коли у домі тримали людські фігурки-ляльки, які мали символізувати померлих;

пізніше, із забуттям культу предків, ці фігурки ставали дитячими іграшками (пор. такого ж походження слц. bába, bábika «лялька»);

р. [ля́ля] «дитина, немовля; дитяча іграшка; обважніла, млява людина; тиха, спокійна людина», [ля́лька] «мала дитина, дитяча іграшка», бр. [ля́ля] (дит.) «немовля; іграшка», ля́лька «іграшка; [забава, втіха; дитина; зіниця]», п. lala «дитяча іграшка; маріонетка; [(дит.) бог; незнайомий, чужий; важкий кий]», lalka «іграшка; [зіниця]», [lalki] «копиці хліба на полі», ч. [l’al’a, l’al’ka] «лялька, чужа людина», [l’alička] «немовля», [lala] «недбайлива людина», слц. l’al’o «дурень, блазень», полаб. l’ol’ə (*l’al’a) «батько», болг. ла́ла «блазень», [ла́ло, ла́лко] (звертання молодшого брата до старшого), схв. [лала] (пестлива назва брата або старшого чоловіка в домі), лȃла (дит.) «батько», [лȃле] «дурень» (у звертанні);