ЛЯК — ЕТИМОЛОГІЯ

ляк «страх»

іє. *lenk- «гнути»: недостатньо обгрунтована думка (Machek ESJČ 325) про зв’язок з нім. schrecken «лякати», спорідненим із страх;
споріднене з лит. lenkiù, leñkti «гнути; уникати», лтс. lìekt «згинати; опановувати», дісл. lеngіа «ремінь», алб. lëngór «гнучкий»;
пов’язане з р. [ля́ка] «собака з ввігнутим хребтом», [ля́кий] «кривий, горбатий, зігнутий», укр. [ляц] «обвід, основа корзини», лук «зброя, дуга», лу́ка́;
значення «викликати страх» могло виникнути на основі значення «згинати», можливо, спочатку у зворотного дієслова lękati se «згинатися» › «згинатися від страху» (пор. щодо семантики лит. bū́gti «тривожитися, лякатися», що зводиться до іє. *bheug-, *bheugh- «згинати, гнути»);
псл. lękъ «страх», похідне від lękati / lęcati «згинати, кривити; напинати, натягати; ставити пастки (за допомогою напинання)»;
р. [ляк, ляка́ть], бр. [ляк, лека́ць], п. lęk, lękać, ч. lek, lekati, слц. l’ak, l’akať, нл. lěkaś, схв. лéцати «бути хворим, ледве рухатися від виснаження», лȅцати се «тремтіти від страху, болю; уникати, ухилятися», ст. lécatі «боятися, відчувати страх», слн. [lékniti se] «злякатися», [lécati] «вигинати, гнути; ставити пастки; тривожитися», [lę́caţi se] «тремтіти, боятися», стсл. лѧцати «ставити пастки, ловити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лякати «злякати, вигнати»
ви́лякатися «довго боятися»
вляка́тися
заляка́тися «злякатися»
заля́кувати
зляк «переляк»
зляка́ти
зляка́тися
злякну́ти «злякати»
зля́ку
ля́каний
ляка́ти
ляка́тися
лякли́вий
ляку́чий «лякливий»
лячли́вий «тс.»
лячни́й «страшний; викликаний переляком; [боязливий МСБГ]»
ля́чно «страшно»
ля́шно «тс.»
наля́канець «наляканий»
наля́каний
наляка́ти
наляка́тися
наля́кувати
переля́к
переля́каний
переляка́тися
позалякувати
поля́ка «загальний переляк, паніка»
поляка́ти
поляка́тися «перелякатися» (про багатьох)
поналя́кувати «налякати» (багатьоx)
пополяка́ти «дуже налякати»
уляка́тися
улякну́тися «злякатися»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
lëngór «гнучкий» албанська
ляк білоруська
лека́ць білоруська
lеngіа «ремінь» давньоісландська
*lenk- «гнути» індоєвропейська
*bheug- індоєвропейська
*bheugh- індоєвропейська
lìekt «згинати; опановувати» латиська
lenkiù литовська
leñkti «гнути; уникати» литовська
bū́gti литовська
lěkaś нижньолужицька
schrecken «лякати» німецька
lęk польська
lękać польська
lękati se «викликати страх» праслов’янська
lękъ «страх» праслов’янська
lęcati «згинати, кривити; напинати, натягати; ставити пастки (за допомогою напинання)» праслов’янська
lękati праслов’янська
ля́ка «собака з ввігнутим хребтом» російська
ля́кий «кривий, горбатий, зігнутий» російська
ляк російська
ляка́ть російська
лéцати cе «бути хворим, ледве рухатися від виснаження» сербохорватська
лȅцати cе «тремтіти від страху, болю; уникати, ухилятися» сербохорватська
lécatі «боятися, відчувати страх» (ст.) сербохорватська
l'ak словацька
l'akať словацька
lékniti se «злякатися» словенська
lécati «вигинати, гнути; ставити пастки; тривожитися» словенська
lę́caţi se «тремтіти, боятися» словенська
лѧцати «ставити пастки, ловити» старослов’янська
страх українська
ляц «обвід, основа корзини» українська
лук «зброя, дуга» українська
лу́ка́ українська
lek чеська
lekati чеська

ляк «лакфіоль звичайна, Cheiranthus cheiri L.» (бот.)

наукова назва лакфіо́ль походить від н. Láckvióle;
укр. ляк золотий є калькою н. Goldlack;
н. Lack «тс.» має ідентичне походження з Lack «лак, розчин, яким покривають поверхню»;
запозичення з німецької мови;
п. ч. вл. lak;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ляк «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
lak верхньолужицька
Láckvióle німецька
Goldlack німецька
Lack «тс.» німецька
Lack «лак, розчин, яким покривають поверхню» німецька
lak польська
лакфіо́ль українська
ляк золотий українська
lak чеська

лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»

висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лука «виділення»
вилуча́ти «виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка «виняток»
вилучний «винятковий»
відлуча́ти «відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися «відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення (від церкви)
відлу́чка
відлу́чний «відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно «особливо, окремо»
долучи́ти «додати»
залу́ка «затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно «включно»
злу́ка «з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний «стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці «пара волів в упряжці»
луча́ти «тс.»
луча́тиси(са) «тс.»
лучба́ «зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися «єднатися, сполучатися»
лу́чка «низка»
наодлу́ці «відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти «з’єднати»
прилу́ка «приєднання»
прилучи́ти «додати, приєднати»
прилучи́тися «приєднатися»
розлу́к (у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки «прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена «тс.»
розлу́чений
розлу́чення «розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення «відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння «тс.»
розлу́чний «пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно «роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка «жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лучы́ць «з’єднувати» білоруська
лъ́ча «відокремлювати» болгарська
лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» болгарська
лучити «відокремлювати» давньоруська
lùocît «нахиляти, направляти» латиська
lankúoti «гнути, робити гнучким» литовська
lankýti «відвідувати» литовська
lánkioti «обходити» литовська
лачи «відокремлювати, відлучати» македонська
łucyś «з’єднувати, в’язати» нижньолужицька
łączyć «з’єднувати, сполучати» польська
lǫčiti праслов’янська
*lękti «гнути, згинати, вигинати» праслов’янська
lękъ праслов’янська
lǫкъ праслов’янська
lunkis прусська
лучи́ть «єднати» російська
отлучи́ть російська
разлучи́ть російська
случи́ть російська
лýчити «ділити, відокремлювати» сербохорватська
lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lóčiti «гнути» словенська
ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» словенська
лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» старослов’янська
лучи́ти «з’єднувати» українська
вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» українська
вилу́чуватися «вигинатися дугою» українська
лук (зброя) українська
ляк українська
lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) чеська
loučili «розділяти» (ст.) і поет. чеська
loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» чеська
lúčiti «відокремлювати» (ст.) чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України