ЛЮТА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.);

єдиної етимології не має;

зіставлялося з кімр. llid (*lūto-) «гнів, шал» (Bern. I 759–760; Младенов 284; Pokorny 691), з тох. lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t)ero-, Fraenkel IF 50, 14–15;

Bern. I 760), з лит. lutis (liútis) «буря» (Младенов 284; Bern. IF 10, 153), припускалася спорідненість з нім. Wild «дикий» з переходом іє. *velto › *leuto (Machek ESJČ 337; ZfSlPh 24/1, 116), а також можливість запозичення пракельт. *luto- «гнів» (Lehr-Spławiński RSl 18, 6);

пов’язувалося з гр. λύσσα «біс; шал, скаженість» (Fick І 541; Младенов 284), припускалася можливість зв’язку з нім. liederlich «розпусний», лат. lubido «пристрасть», псл. ljubiti «любити» (Младенов 284), з лит. laũns «злий, поганий» (Endzelin BB 27, 191);

реконструюється іє. *lēut-/lūt- «лютий» (Pokorny 691), *leu- «відрізувати, відокремлювати» (Петлева Этимология 1979, 42–50);

р. лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось», [люто́й] «прудкий, відважний, сильний», бр. лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний», др. лютыи «жорстокий, дикий, злий», п. luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий», ч. lítý «дикий, розлючений», ст. l’úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий», слц. l’úty «суворий, жорстокий, злий», нл. luto «прикро, боляче», болг. лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]», м. лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий», схв. љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий», слн. ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий», стсл. лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий»;

результат субстантивації прикметника лютий (псл. ljutъjь) «суворий, холодний; злий, жорстокий»;

р. ст. лю́тый «другий місяць року», бр. лю́ты, п. luty «тс.», ст. «січень», [luteń];

очевидно, результат видозміни скорочених форм [лю́тер, лютр, лю́тор] «лютеранин», зближених з лю́тий (пор. Фасмер–Трубачев II 546–547);

у галичан слово [лютр] «лютеранин» вживалося як лайливе (Пі);

похідне утворення від лю́тий¹;

назва зумовлена отруйністю рослин та їх подразливою дією на шкіру;

спочатку назва могла стосуватися жовтцю отруйного, звідки за схожістю дії була перенесена на жовтець їдкий і далі засвоєна як родова назва;

р. лю́тик «жовтець їдкий», [лю́тикпрыщинец, лю́тый цвет] «тс.», [лю́тик голубой] «аконіт», [лютя́к] «тс.», ч. litík «жовтець отруйний, Ranunculus sceleratus L.» (з р.), болг. [лютик] «тс.», [воден лютивец] «водяний жовтець», [водно лютиче] «тс.», [лютиче] «жовтець їдкий», [лютница], схв. љỳтич, [љутиче, љути жабњак] «тс.», љỳтић «тс.; [аконіт]»;