ЛУТ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. [*lǫtъ] «лико; молода липа, з якої знімають кору», можливо, також [*lǫta] «тс.»;

споріднене з двн. linta «липа», дісл. дангл. lind, нвн. Linde «тс.», [lind] «лико», лит. lentà «дошка» (первісне «дошка з липи»), лат. lentus «гнучкий, міцний, упертий; липкий; повільний, лінивий», дат. lind «гнучкий, м’який, лагідний», двн. lind(i) «м’який, ніжний, лагідний», дінд. latá «ліана»;

іє. *lento- «гнучкий»;

р. [лут] «лико, кора липи; обідрана липа, липова палка без кори», [луть] «тс.», [лута́] «липа», бр. [лут] «молода липа або гілка липи, з якої знімають кору з ликом; кора, лико з липи», [лу́цце] «молоді гілки липи; лико з молодих лип», др. лутовянъ «ликовий», п. łęt «стебла, бадилля картоплі», [łąt] «кий, палка», łątka «гілка верби», [łut] «кора молодої липи, з якої плетуть взуття)» (з р. чи бр.), ч. [lut] «лико»;

запозичення з польської мови;

п. заст. łut, ст. łot, lót, як і укр. р. бр. болг. діал. лот, ч. lot, слц., нл. lót, вл. lut, схв. ст. lȍt, слн. заст. lót «тс.», походить від свн. lōt «свинець; сплав для паяння; міра ваги, відлита з свинцю»;

бр. [лут] «тс.»;

можливо, пов’язане з бр. [лодыга] «стебло трубчатої рослини», п. łodyga «стебло» або з п. [łocyga] «латук дикий, Lactuca scariola L.», [łocyha, łocyka], ч. locika «тс.»;

могло зазнати зближення з [лут] «лико з липи» (щодо паралелізму лут-/лод- пор. р. [лоды́га] «лутка, підвіконня»);

неясне;

неясне;

можливо, пов’язане з лут «лико»;

псл. ljutъ «грізний, суворий, жорстокий, дикий; гострий, пекучий» (про диких звірів, отруйних змій, сильний мороз, вогонь, негоду та ін.);

єдиної етимології не має;

зіставлялося з кімр. llid (*lūto-) «гнів, шал» (Bern. I 759–760; Младенов 284; Pokorny 691), з тох. lyutār «дуже, занадто» (з суфіксом порівняльного ступеня -(t)ero-, Fraenkel IF 50, 14–15;

Bern. I 760), з лит. lutis (liútis) «буря» (Младенов 284; Bern. IF 10, 153), припускалася спорідненість з нім. Wild «дикий» з переходом іє. *velto › *leuto (Machek ESJČ 337; ZfSlPh 24/1, 116), а також можливість запозичення пракельт. *luto- «гнів» (Lehr-Spławiński RSl 18, 6);

пов’язувалося з гр. λύσσα «біс; шал, скаженість» (Fick І 541; Младенов 284), припускалася можливість зв’язку з нім. liederlich «розпусний», лат. lubido «пристрасть», псл. ljubiti «любити» (Младенов 284), з лит. laũns «злий, поганий» (Endzelin BB 27, 191);

реконструюється іє. *lēut-/lūt- «лютий» (Pokorny 691), *leu- «відрізувати, відокремлювати» (Петлева Этимология 1979, 42–50);

р. лю́тый «суворий, жорстокий; тяжкий; охочий до чогось», [люто́й] «прудкий, відважний, сильний», бр. лю́ты «суворий, жорстокий, розгніваний; дуже сильний», др. лютыи «жорстокий, дикий, злий», п. luty «холодний, морозний; суворий, жорстокий, дикий», ч. lítý «дикий, розлючений», ст. l’úty «дикий, кровожерний, жорстокий, гострий; раптовий», слц. l’úty «суворий, жорстокий, злий», нл. luto «прикро, боляче», болг. лют «жорстокий; поривчастий, тяжкий; гострий, пекучий; отруйний; [кислий]», м. лут «злий, жорстокий, суворий; пекучий», схв. љу̑т «гострий, пекучий; [кислий]; дикий, жорстокий, тяжкий; твердий; ламкий», слн. ljút «жорстокий, злий, дикий; гострий, пекучий», стсл. лютъ «дикий, жорстокий, трудний; раптовий»;