ЛУСТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

сумнівні зіставлення з дісл. ljósta «бити, ламати», lost «удар», норв. losta «обдирати» (Bern. I 748; Petersson тж.);

непереконливе припущення про запозичення лит. lùstas із слов’янських мов (Petersson AfSlPh 34, 382; IF 24, 250), як і думка про балтійське походження слов’янських форм (Москаленко УІЛ 31; Соболевский Bull. Ас. Sc. de StPbourg 1911, 1051 і наст.);

існує також думка про спорідненість з лит. láužti «ламати», lūˊžti «ламатись», дінд. loṣṭáḥ «уламок», rujáti «ламає», гр. ἀλυκĩοπέδη «нерозривний зв’язок» (Zubatý St. a čl. l 2, 103; Schulze KZ 28, 280; Persson Beitr. 201);

споріднене з лит. lùstas «шматок, скибка; пучок, пасмо», lustà «шматок, скибка», lùkštas «лушпина, шкірка, шкаралупа»;

псл. [lusta] «луска, шкірка, лушпина; скибка; шматок» з давнішого *lousta, похідного від кореня іє. *leu- «відділяти, відривати, відрізати», звідки також псл. lupiti «лупити», luska «луска», luspa «лушпина» з іншими детермінантами;

р. [луст] «шматок хліба», [лу́ста] «шматок (хліба, сала)», [луста́] «луска; шкірка (на плодах)», [лу́стка] «скибка хліба, шкірка», бр. лу́ста «великий плоский шматок», п. [łusta] «шматок, скибка» (з бр.), болг. [лусту́на] «стручок; шкірка на плодах», схв. ст. lusta «луска»;

запозичення з литовської мови;

лит. láužas «купа обламаних гілок» пов’язане з lũžis «уламок», láužti «ламати»: споріднене з лтс. laûzt «тс.». laûzne «місце в лісі з поваленими деревами», laûzs «міце в лісі з попаленими і вирваними з корінням деревами» і, далі, з дінд. rujáti «розбиває», лат. lūgēre «горювати», свн. liechen «тягти, рвати», які пов’язуються також з укр. бр. лу́ста «скибка, шматок (хлібa)» (Zubatý St. а čІ. I 2, 103);

р. [ло́вжа] «купа гілля, сучків, трісок, що залишаються після рубання лісу», бр. лоўж «купа хмизу», [лоўш] «тс.»;

висловлювалось припущення про походження слов’янського кореня lusk- з *lup-sk- (Machek ESJČ 344–345);

з іншими детермінантами цей корінь виступає в укр. лупи́ти, лузга́, лу́спа́, лу́ста;

балтосл. *lauskā «відокремлення, відривання; те, що відокремлюється» ‹ іє. *leu- «відокремлювати» з детермінантом -sk-;

споріднене з лтс. laûska «уламок, тріска; шкаралупа, щось зламане», laûskas «лупа», лит. luskà «лахміття», lusnà «луска, шкірка, лушпина»;

псл. luska «луска, оболонка», luskati, lusčiti;

р. бр. луска́, р.-цсл. луска, п. вл. łuska «луска», ч. luska «стручок; [лушпина]», схв. љy̏ска «лусочка, луска, лушпина, оболонка, шкаралупа; [яйце]», слн. lúska «луска, оболонка»;