ЛУП — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
луп (вигук на позначення хлопання крилами, ударяння, швидкого руху, кліпання очима)
псл. luръ (звуконаслідувальний вигук), lupati, lupiti «бити, ударяти»:– має близькі відповідники у балтійських мовах: лит. lùp (вигук на позначення звуку важкого бігу, хлопання крилами, жадібної їди), lùplùp-lùp (на позначення звуку швидких кроків), lūˊp (на позначення інтенсивної дії);
р. [луп] (вигук на позначення звуку від удару; у функції присудка означає кліпання очима), [лу́па] «стукіт, шум, луна, удар», бр. [луп] (виг.), п. łup (вигук на позначення удару, особливо сильного і несподіваного; вигук на позначення швидкого руху), ч. lup (на позначення звуку тупого удару, тріску; [на позначення удару, падіння, швидкого руху, хапання]), слц. lup (на позначення звуку при падінні), [lup-lup] (на позначення звуку при падінні, при ударянні), болг. м. луп «тс.», схв. лy̏п (на позначення звуку при несподіваному падінні чи сильному ударі);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лу́пати
«кліпати; [стукати, тупати МСБГ]»
лупи́ти
«сильно бити; пожадливо їсти»
лу́піт
«биття»
лу́пкавка
«кінець батога, який приробляється для хлопання»
лу́пкати
«хлопати»
лу́пки
«тс.»
пролу́патися
«пробудитися, отямитися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| луп (виг.) | білоруська |
| луп «тс.» | болгарська |
| lùp (вигук на позначення звуку важкого бігу, хлопання крилами, жадібної їди) | литовська |
| lùplùp-lùp (на позначення звуку швидких кроків) | литовська |
| lūˊp (на позначення інтенсивної дії) | литовська |
| луп «тс.» | македонська |
| łup (вигук на позначення удару, особливо сильного і несподіваного; вигук на позначення швидкого руху) | польська |
| luръ (звуконаслідувальний вигук) | праслов’янська |
| lupati | праслов’янська |
| lupiti | праслов’янська |
| луп (вигук на позначення звуку від удару; у функції присудка означає кліпання очима) | російська |
| лу́па «стукіт, шум, луна, удар» | російська |
| лy̏п (на позначення звуку при несподіваному падінні чи сильному ударі) | сербохорватська |
| lup (на позначення звуку при падінні) | словацька |
| lup-lup (на позначення звуку при падінні, при ударянні) | словацька |
| lup (на позначення звуку тупого удару, тріску; [на позначення удару, падіння, швидкого руху, хапання]) | чеська |
луп «воєнна здобич»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. łup «тс.», як і ч. слц. lup «грабунок; здобич з грабунку», є похідним утворенням від łupić «грабувати», спорідненого з укр. лупи́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лупа
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| łup «тс.» | польська |
| łupić «грабувати» | польська |
| lup «грабунок; здобич з грабунку» | словацька |
| лупи́ти | українська |
| lup «грабунок; здобич з грабунку» | чеська |
лупи́ти «обчищати, обдирати; висиджувати (пташенят); брати непомірно високу плату; грабувати; вишкіряти (зуби); вирячувати (очі)»
здебільшого псл. lupiti «чистити» і lupiti (lupati) «бити» вважаються етимологічно тотожними;
іє. *leup-/loup- «лупити» від кореня *leu«відокремлювати», звідки також псл. lubъ, укр. луб;
споріднене з лит. laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати», lаũрti «чистити», лтс. làupît «лущити; грабувати», лит. lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати», лтс. lupt «лупити; лущити», далі з двн. loub «листя», louft «кора, лико»;
псл. lupiti «знімати шкірку, лускати, лущити; (перен.) грабувати»;
р. лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати», бр. лупі́ць «тс.», др. лупити «грабувати, лупити», п. łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати», ч. loupit «грабувати; [лускати, лущити]», слц. lúpit’ «грабувати; знімати оболонку», вл. łupnyć «лущити, знімати оболонку», нл. łupiś, болг. [лу́пя] «знімати верхній шар; здирати; висиджувати», лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]», м. лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати», схв. лу́пити «знімати шкірку, лущити», слн. lúpiti, lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лупити
«вилущити; вивести, народити; витріщити (очі); [визубрити]»
ви́лупитися
ви́лупок
«дитина; людина; [настирливий, зарозумілий хлопчак Ж]»
(знев.)
вилупча́
«тс.»«докопатися»
залу́п'ястий
«криворотий»
за́лупча́cтий
«з халявою, що вивертається»
(про чобіт)
за́лу́пчи́стий
«тс.»
злу́пок
«залишок після облуплювання Ж; підрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»
луп
«грабіжник; здохла тварина, з якої зняли шкіру Бі»
луп'я́к
«облуплена тварина»«шкуродер»
лу́па́
«(у волоссі на голові); [лушпина Ж; луска]»
лупа́к
«крупні висівки»
лупа́нище
«стара, обдерта, запущена хата»
лупа́ня
«тс.»
лупа́тий
«вирячкуватий»«стручкуватий; з шкаралупою; (у сполученні [л-та капуста]) з великим листям»
лупе́жник
«розбійник»
лупе́ха
«відрубок дерева для виготовлення люльки; у гребінників -- пориста маса під периферією рога»«луска, шкірка, лушпайка; кора берези О; вилущені стручки гороху О»
лупи́p
«шкуродер»
лупи́тиса
«червоніти від сорому»
(-си)] МСБГ
лупи́тися
«лущитися; виходити з яйця; народжуватися; [спадати (про кору)]»
лу́пі́ж
«шматки дерева, з яких зідрана кора Г, ВеЗн; здирництво Ж»
лупії́вка
«житло шкуродера; бойня»
лупі́й
«шкуродер; лихвар; машина для обдирання листя з качанів кукурудзи МСБГ»
лупі́йка
«дружина шкуродера; шкуродерка»
лупі́йство
«здирництво»
лупіна́тий
лупі́шки
«лушпиння картоплі»
лу́пка
«биття; [облізла або поїдена міллю бараняча шапка]»
лупле́ний
«очищений від лушпайок»
луплі́нка
«здирання кори із зрубаних дерев»
луплі́нник
«той, хто обчищає качани кукурудзи»
луплі́ння
«обдирання (шкірки, шкарплупи, кори)»
лупни́стий
«тс.»
налупи́ти
«начистити; (вульг.) народити»«наклюнутися»
не́лупка
«картопля, зварена нечищеною»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лупі́ць «тс.» | білоруська |
| лу́пя «знімати верхній шар; здирати; висиджувати» | болгарська |
| лю́пя «висиджувати; [лущити, здирати кору]» | болгарська |
| łupnyć «лущити, знімати оболонку» | верхньолужицька |
| loub «листя» | давньоверхньонімецька |
| louft «кора, лико» | давньоверхньонімецька |
| лупити «грабувати, лупити» | давньоруська |
| *leup-/loup- «лупити» | індоєвропейська |
| *leu «відокремлювати» | індоєвропейська |
| làupît «лущити; грабувати» | латиська |
| lupt «лупити; лущити» | латиська |
| laupýti «руйнувати; обдирати; грабувати» | литовська |
| lаũрti «чистити» | литовська |
| lùpti «знімати оболонку; грабувати; орати» | литовська |
| лупам «здирати кору; лускати, лущити; чистити; висиджувати» | македонська |
| łupiś | нижньолужицька |
| łupić «здирати (шкірку, шкіру, кору, оболонку); грабувати» | польська |
| lupiti «чистити» | праслов’янська |
| lupiti | праслов’янська |
| lupati | праслов’янська |
| lubъ | праслов’янська |
| lupiti «знімати шкірку, лускати, лущити; (перен.) грабувати» | праслов’янська |
| лупи́ть «знімати шкірку, шкіру, кору, шкаралупу; лускати, лущити; брати дорого; грабувати» | російська |
| лу́пити «знімати шкірку, лущити» | сербохорватська |
| lúpit' «грабувати; знімати оболонку» | словацька |
| lúpiti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити» | словенська |
| lupíti «знімати шкірку, шкаралупу; лускати, лущити» | словенська |
| луб | українська |
| loupit «грабувати; [лускати, лущити]» | чеська |
лу́па «лінза для розглядання дрібних деталей»
припускається зв’язок з лат. lupa «вовчиця», яке стало назвою підшкірного опуху, а на грунті французької мови за подібністю форми розвинуло метафоричне значення «скляна лінза»;
фр. loupe «опух, наріст; збільшувальне скло» задовільної етимології не має;
запозичене з французької мови, можливо, через посередництво німецької (н. Lúpe «тс.»);
р. бр. болг. м. лупа, п. ч. слц. вл. lupa, схв. лy̏па, слн. lúpa;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́па | білоруська |
| лу́па | болгарська |
| lupa | верхньолужицька |
| lupa «вовчиця» | латинська |
| лу́па | македонська |
| Lúpe | німецька |
| lupa | польська |
| лу́па | російська |
| лy̏па | сербохорватська |
| lupa | словацька |
| lúpa | словенська |
| loupe «опух, наріст; збільшувальне скло» | французька |
| lupa | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України