ЛУНА — ЕТИМОЛОГІЯ

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;

значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);

розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;

р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;

псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;

заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;

як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;

іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;

споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;

р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;

пор. семантику споріднених з [луна́] слів у річних мовах: п. łuna «світло, блиск», ав. raōχšna «блискучий», дінд. candrá «блискучий; світлий, ясний; місяць; місяцеподібна пляма на пір’ї павиного хвоста», гінді cā˜d «місяць; біла пляма (як зірочка) на лобі тварини», лтс. blaiskums «пляма», споріднене з укр. блища́ти;

можливо пов’язане з р. луна «місяць», укр. [луна́] «відблиск»;

не зовсім ясне;

болг. лу́на «жовтувата або темна пляма на шкірі людини», лу́ни́ца «тс.»;

пор., однак, і укр. [луда́] «більмо», п. [łuka] «тс.»;

щодо семантики пор. нім. Star «зірка; катаракта, більмо», Augenstar «більмо»;

очевидно, пов’язане з луна́³ «пляма» або з луна́² «відблиск» і спочатку означало «світла пляма на оці, більмо»;

очевидно, тотожне a ло́но (як і п. [łuno] «лоно», ч. lůno «тс.»);

р. [луна] «нижня частина живота», [лу́но́] «тс.; мошонка; статевий орган жеребця», [лу́нье] «шлунок»;

форми гуна́ти, гуна́ могли виникнути пізніше під впливом луна́ти, луна́;

первісною могла бути форма гуну́ти з *gǫ(d)nǫti;

очевидно, повʼязане з гуді́ти, густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-);

результат видозміни звукової форми луна́ (заміна плавних л › p);

п. łona має спільне походження з łuna «тс.», якому відповідає укр. луна́ «заграва»;

запозичення з польської мови;

зіставлялися з дінд. lunāti, lunoti «ріже, відрізує», гр. λύω «звільняю», лат. lūo «змиваю; оплачую» (Преобр. І 478);

ототожнюються з р. луна́ «місяць (планета)» як назви круглих предметів (КЭСРЯ 249);

очевидно, запозичення з російської мови;

виводяться від нвн. [Lúhme] «ополонка» (Фасмер II 533);

р. лу́нка «ямка, впадина, ополонка», [лу́мка] «тс.; дошка з подовжнім заглибленням, жолобком для катання яєць (на великдень); площадка для молотьби, тік», [лу́мина] «ополонка», [лу́мочка] «ямка», [лу́на́] «заглиблення, ямка, лунка; яма на дні річки або озера, вир; ополонка», як і бр. лу́нка «невелика заглибина, ямка», [лу́нька, лу́мка] «тс.», задовільного пояснення не мають;

можливо, псл. *[lunǫti] «загинути»;

зіставляється з лит. lavónas «труп», liāujuos, liáutis «припиняти», paliáuti «перестати», лтс. ļaũt «допускати, дозволяти», прус. aulāut «померти», aulausennien «смерть», далі з псл. lěviti «слабнути, зменшуватися», укр. [ліви́ти], ч. leviti «полегшити, зменшити», levěti «ставати помірним», гот. lēwjan «зраджувати»;

пов’язувалось також з укр. р. бр. луна «відголосок», р. [лу́нуть] «ударити» (Преобр. І 478);

р. [луна́] «смерть», [лу́нуть] «померти, здохнути», бр. [лу́нуць, лу́наць] «загинути, померти»;

іє. *leuk-/ louk- «світити, сяяти; яскравий»;

зіставляється з дінд. rocíḥ «світло, блиск», rócate «світить, блищить», гот. liuhaþ «світло», двн. lioht, нвн. Licht, дангл. lieg, дісл. leygr «тс.», англ. light «світло, світлий», лат. lūx «світло, блиск», лит. laũkas «тварина з білою плямою на лобі», вірм. lois, кімр. llug «блиск», прус. luckis «поліно», гр. λευκός «світлий, блискучий», тох. A luk- «світити», хет. luk(k)«тс.», псл. luna, укр. луна́;

псл. lučь, luča, «світло», lučina «лучина», lučivo «тс.»;

р. луч, лучи́на, бр. [луч, лучына], др. лучина, п. [łuczyna] (з р.), łuczywo «скіпка, лучина», ч. louč «соснова тріска», [lučivo] «лучина», слц. lúč «промінь, лучина», [lučina] «лучина», lučivo, вл. łučwo, нл. łucywo «тс.», болг. [луч] (заст.) «промінь», [луча́] (заст.) «промінь, світло», лъч «промінь», м. лач «світло, промінь», схв. [лу̑ч] (заст.) «лучина; смолоскип», [лýч] «смолиста тріска; світло; сосна», слн. lúč «світло; тріска; лучина», стсл. лоуча «промінь», цсл. лɤчь «світло; блиск»;

інтернаціональний науковий термін (пор. нім. Lumineszénz, фр. англ. luminescence), утворений за допомогою суфікса лат. -escentia, який означає слабку дію, від лат. lūmen «світло», пов’язаного з lūсео «світити, сяяти», lūna «місяць», lūstro «освітлювати», спорідненими з дінд. rukmáḥ «золота прикраса», rukmám «золото», укр. ли́сий, лоск, [луна́] «заграва, відблиск»;

р. люминесце́нция, бр. люмінесцэнцыя, п. luminescencja, ч. luminiscence, слц. luminiscencia, болг. луминесце́нция, схв. луминесцèнциjа, слн. luminescénca;