ЛУН — ЕТИМОЛОГІЯ

луна́ «відгомін, відголосок»

не зовсім ясне;
можливо, пов’язане з псл. luna «місяць; світло; відблиск»;
значення «відгомін» могло виникнути внаслідок давнього перенесення значення із зорової сфери на слухову («світло; відображення світла» › «відображення звуку, відгомін»);
розглядається також як звуконаслідувальне утворення, пов’язане з лу́снути (Преобр. І 478), у такому разі могло б бути результатом дальшого спрощення приголосних у псл. [*lusna], укр. [лусна́] «луна»;
р. [луна́] «відгомін», [лу́нуть] «ударити, хлопнути, вистрілити», бр. [луна́] «відгомін», луна́ць «звучати, линути»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

відлу́ння
відлу́нок
відлу́нювати(ся)
лун
луна́ння «відголоски»
луна́стий
луна́ти «звучати; відкликатися» (про звук)
луна́тись
луни́тися «відлунюватися»
лунки́й
лу́но
лунь «тс.»
перелу́нюватися
Етимологічні відповідники

Слово Мова
луна́ «відгомін» білоруська
луна́ць «звучати, линути» білоруська
luna «місяць; світло; відблиск» праслов’янська
*lusna праслов’янська
луна́ «відгомін» російська
лу́нуть «ударити, хлопнути, вистрілити» російська
лу́снути українська
лусна́ «луна» українська

луна́ «відблиск, заграва»

як назва місяця іє. *louksnā виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви іє. *mēns-, звідки псл. *mesęcь, укр. мі́сяць;
заборона вживання первісної назви грунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця;
іє. *louksnā, форма жін. р. прикметника *louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий», похідного від *leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий»;
споріднене з прус. lauxnos «зірки», лат. lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця», сірл. lūan «світло, місяць», далі з ав. raōχšna «блискучий, сяючий», свн. liehsen «ясний», гр. λύχvoς «світильник», вірм. Іusin «місяць», а також з р. луч, дінд. rōcaḥ «світло», ав. raōčah- «світло, блиск»;
псл. luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга»;
р. луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]», [лунь] «тьмяне світло», [луни́ть] «розвиднятися; кидати тьмяний відблиск», бр. [луна́] «невелика хмарка», [лунь] «хмара», др. луна «місяць (планета)», п. łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]», ч. luna «місяць», ст. luna «промінь, світло, відблиск; місяць», слц. luna «місяць», полаб. lau̯nə, lai̯nə, болг. луна́, м. луна, схв. лу́на, [lūnȁ] «тс.», [lȗna] «райдуга», слн. lúna «місяць», стсл. лоуна «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лун «відблиск, заграва»
лу́на «затишок, порядок; чистота (після побілки)»
луна́ти «відблискувати»
луна́тися
луни́тися «тс.»
луно
лунь «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
raōχšna «блискучий, сяючий» авестійська
raōčah- «світло, блиск» авестійська
луна́ білоруська
лунь білоруська
луна́ білоруська
лунь білоруська
луна́ болгарська
Іusin «місяць» вірменська
λύχvoς «світильник» грецька
rōcaḥ «світло» давньоіндійська
луна давньоруська
луна давньоруська
*louksnā індоєвропейська
*mēns- індоєвропейська
*louksnā індоєвропейська
*louksno-/ leuksno- «блискучий, сяючий» індоєвропейська
*leuk- «світити; ясний, блискучий, сяючий» індоєвропейська
lūna «місяць (планета; міра часу); блиск місяця» латинська
луна македонська
lau̯nə полабська
lai̯nə полабська
łuna «відблиск сильного світла, вогню; [райдуга]» польська
*mesęcь праслов’янська
luna «світло, блиск, відблиск; місяць (планета); райдуга» праслов’янська
lauxnos «зірки» прусська
луч російська
луна́ «місяць (планета); (заграва, відблиск на небі; промінь світла]»«тьмяне світло»«розвиднятися; кидати тьмяний відблиск»«невелика хмарка»«хмара»«місяць (планета)» російська
лунь російська
луни́ть російська
лунь російська
луни́ть російська
лу́на сербохорватська
lūnȁ «тс.» сербохорватська
lȗna «райдуга» сербохорватська
liehsen «ясний» середньоверхньнімецька
lūan «світло, місяць» середньоірландська
luna «місяць» словацька
lúna «місяць» словенська
лоуна «тс.» старослов’янська
мі́сяць українська
luna «місяць» чеська
luna «промінь, світло, відблиск; місяць» (ст.) чеська

лунь «Circus; [канюк, Buteo Ж]» (орн.)

псл. Іunь «хижий птах»;
загальноприйнятої етимології не має;
припускається вихідна форма *luрnь, пов’язана з псл. lupiti, укр. лупи́ти «обдирати», оскільки назви стосуються хижих птахів, і зіставляється з дінд. lopā «якийсь хижий птах» (Uhlenbeck KZ 39, 260; Фасмер II 534; Преобр. І 478–479; Brückner KZ 42, 356; Bezlaj ESSJ II 156);
на тій же підставі зіставлялося з дінд. lunā́ti «ріже, відтинає» (Потебня РФВ I 81–82);
фонетично малоймовірне припущення про зв’язок лунь ‹ *oln- з іє. *or-/er-, звідки гр. ὄpvῑς, псл. оrьlъ, укр. оре́л (тж.);
припускається й можливість походження назви птахів від псл. luna «світло, блиск» у зв’язку із світлим забарвленням пір’я або наявністю світлих плям на пір’ї, пор. р. [лунь] «тьмяне світло», бел (сед) как лунь;
підкреслюється швидкий, ясний погляд птаха (Горяев 193, 194; Bern. I 745–746; Sławski V 311–312; Kořínek Slavia 12, 204–205);
висувається також гіпотеза про етруське джерело слов’нської назви (Oštir. Drei vorslavischetruskische Vogelnamen, Ljubljana, 1930, 50–79);
р. лунь «лунь; [сова, Striges; голуб (?); хижий птах, Falco rusticolus]», бр. лунь «лунь», др. лунь «шуліка, Milvus», п. ст. łunak «рудий шуліка, Milvus milvus L.» (з ч.), ч. luňák «шуліка, Milvus; [малий яструб, Accipiter nisus L.]», ст. luňák, lunák «шуліка», слц. luniak, ст. lunak, lunák «тс.», схв. лу̑њ «звичайний канюк, Buteo buteo L.», лy̏ња «рудий шуліка», bijela lȕnja «польовий лунь, Circus cyaneus L.», [ljȕna, jȕna] «тс.», слн. lúnj «лунь; скопа, Pandion haliaëtus L.; [беркут, Aquila chrysaëtus L.]», цсл. лоунь «шуліка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

лун «тс.»
улунь «болотяний лунь, Circus aeruginosus L.; луговий лунь, Circus pygargus L.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лунь «лунь» білоруська
ὄpvῑς грецька
lopā «якийсь хижий птах» давньоіндійська
lunā́ti «ріже, відтинає» давньоіндійська
лунь «шуліка, Milvus» давньоруська
*or-/er- індоєвропейська
łunak «рудий шуліка, Milvus milvus L.»ч.), (ст.) польська
lunь «хижий птах» праслов’янська
*luрnь праслов’янська
lupiti праслов’янська
оrьlъ праслов’янська
*oln- праслов’янська
luna «світло, блиск» праслов’янська
лунь «тьмяне світло» російська
бел (сед) как лунь (сед) російська
лу̑њ «звичайний канюк, Buteo buteo L.» сербохорватська
лy̏ња «рудий шуліка»«польовий лунь, Circus cyaneus L.» сербохорватська
bijela lȕnja «тс.» сербохорватська
ljȕna «тс.» сербохорватська
jȕna сербохорватська
luniak словацька
lunak «тс.» (ст.) словацька
lunák «тс.» (ст.) словацька
lúnj «лунь; скопа, Pandion haliaëtus L.; [беркут, Aquila chrysaëtus L.]» словенська
лупи́ти «обдирати» українська
лунь українська
оре́л (тж.) українська
лоунь «шуліка» церковнослов’янська
luňák «шуліка, Milvus; [малий яструб, Accipiter nisus L.]» (ст.) чеська
luňák «шуліка» чеська
lunák «шуліка» чеська
лунь «лунь; [сова, Striges; голуб (?); хижий птах, Falco rusticolus]» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України