ЛОВЧА — ЕТИМОЛОГІЯ
ло́вчий «особа, що займалася у бояр, поміщиків різними видами полювання; у стародавній і Московській Русі придворний, який відав полюванням; переслідувач утікачів з війська» (заст.)
псл. *lоѵьčьjь, похідне утворення від *lоѵьсь «мисливець, рибалка», loviti «ловити»;
р. ло́вчий, бр. ло́ўчы (іст.), др. ловьчии «мисливець, рибалка», п. łowczy «організатор полювання; [старший лісничий]», ст. «придворний, який відав полюванням, титул при дворі», ч. lovčí (іст.) «той, хто відав справами полювання при дворі; мисливець», болг. (заст.) ловчий, ловчия «мисливець»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ло́ўчы (іст.) | білоруська |
| ловчий (заст.) | болгарська |
| ловчия «мисливець» (заст.) | болгарська |
| ловьчии «мисливець, рибалка» | давньоруська |
| łowczy «організатор полювання; [старший лісничий]» | польська |
| *lоѵьčьjь | праслов’янська |
| *lоѵьсь «мисливець, рибалка» | праслов’янська |
| loviti «ловити» | праслов’янська |
| ло́вчий | російська |
| lovčí «той, хто відав справами полювання при дворі; мисливець» (іст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України