ЛАНА — ЕТИМОЛОГІЯ

припущення про праслов’янське походження слова (Jagić AfSlPh 3, 75) і зіставлення його з лтс. lāns «ліс», lāma, lāms «низина» (Bern. I 689 – 690; Būga RR I 451) недостатньо обґрунтовані;

свн. lehen «відданий в оренду маєток» ( ‹ двн. lēhan «тс.») споріднене з днн. lēhan, дфриз. lēn, дангл. lǣn, дісл. lān «тс.», дінд. rḗkṇaḥ «спадщина; маєток; достаток»;

через посередництво польської і чеської мов запозичено з середньоверхньонімецької;

«поле, нива», вл. нл. łаn «наділ землі», схв. лáнац (міра землі);

«велике поле», слц. lán (міра землі);

«поле, нива»,ч. lán (міра землі);

р. [лан] «поле, нива», п. łan (міра площі);

псл. obilъ ‹*obvilъ (пор. стсл. извилиѥ «багатство», възвить «прибуток»);

пов’язується з лит. výti «гнатися, переслідувати», дінд. vḗti «переслідує, прагне», vītáḥ «переслідуваний, якого прагнуть», vītíḥ «жертовна їжа», ав. vayeiti «полювати», лат. vīs «хочеш», vīs «сила», via «дорога», дісл. veiðr «полювання», укр. во́їн, війна́;

припускається також (Трубачев Езиков. изсл. Младенов 337–339) можливість походження слова від би́ти з розвитком значень «оббите, обмолочене» «багатство, численна кількість»;

пов’язується (Варбот 47–49) з псл. obьlъ (‹*obvьlъ) «круглий, великий», *vьlati (valiti) «рухатися у великій кількості»;

недостатньо обґрунтованим є припущення (Machek ESJČ 405) про зв’язок з гр. ὄλβιος «щасливий, багатий, квітучий», похідним від ὄλβος «достаток» і з лит. lãbas «добрий», лтс. прус. labs «тс.», лтс. labība «збіжжя», лит. lãbas «маєток»;

р. оби́льный, др. обилъ «багатий», обильныи «тс.», обилие «багатство; хліб у зерні», п. [obile] «збіжжя», [obiele, obili] (з ч.), ч. obilí, слц. obilie «тс.», obilný «хлібний», болг. оби́лен «багатий», м. обилен «тс.», схв. [о̀бил] «багатий, розкішний», о̀бӣлан, о̏бӣлан «тс.», о̀бӣље «велика кількість; багатство», слн. obílen «багатий, повний», obílje «достаток, багатство», стсл. обилъ «багатий», обилиѥ «багатство, достаток»;

нім. orientálisch, Оríent, фр. англ. oriental, orient походять від лат. orientālis «східний», oriēns, -entis «сонце, що сходить; схід», пов’язаних з orior, orīrī «підніматися, ставати видимим, з’являтися»;

запозичення із західноєвропейських мов;

р. ориента́льный, бр. арыента́льны, п. orientalny, Orient, ч. orientální, Orient, слц. orientálny, Orient, вл. orientaliski, orient, болг. м. ориента́лски, орие́нт, схв. о̏риjента̄лан, о̀риjент, слн. orientálen, oriènt;

запозичення з латинської мови;

лат. officium «служба, посада» виникло з *opifaciom › *opificium «заняття, виробнича професія; виготовлення, робота», похідного від opifex «творець, майстер, ремісник»;

р. официа́льный, бр. афіцыя́л «офіціал», п. oficjalny «офіціальний», ч. oficiál «дрібний чиновник», слц. oficial «реєстратор», вл. oficialny «офіціальний», болг. официа́лен, м. официjален, схв. о̀фӣцӣj «служба Божа», о̏фициjа̄лан «офіціальний», слн. ofícij «служба Божа», oficiálen «офіціальний»;

вставне д з’явилося на ґрунті російської мови;

зіставлення з лан «поле» (Горяев 180) або з нвн. Land «земля, поле» (Преобр. 1433) невірне;

р. ла́ндыш, [ла́ндух, ла́ндуха, ла́нтус] походить від п. [łanysz, łanuszka], що виникли в результаті стягнення назви łanie uszko «тс.» (букв. «вушко лані», яке було калькою лат. auricula cervi «тс конвалія»);

запозичення з російської мови;

бр. ла́ндыш;

споріднене з прус. alne «лань», лит. álnė, élnė «тс.», лтс. alnis «лось», кімр. elain «лань», дірл. elit «сарна», вірм. ełn «лань», гр. ἔλαφος «олень», έλλός «оленя»;

іє. *elǝnī, звідки також укр. лось і о́лень;

псл. *ōlnī;

р. бр. лань, др. лания, ланья, п. łania, ст. łani, ч. laň, laně, ст. lani, слц. laň, вл. łanjo «олень», болг. лан «лань», схв. лȁне «молода сарна, Rupicapra; козуля, Capreolus; оленя», слн. [lȃnjec] «лань», стсл. алънии, лани, ланига «тс.», лань «сарна»;

псл. *olni ‹ *olnei «іншим разом; у минулому році»;

споріднене з лат. ollī «в той час, тоді», похідним від ollus, olle «той»;

іє. *ol-no-s, похідне утворення від займенникового кореня *ol-, відбиття іє. локатива на -ei (*olnei), з розвитком значень «у той час › у тому році › в минулому році»;

суфіксальний елемент -nі зводиться до займенникового кореня іє. *nо- (*еnо-/оnо-), що зберігається також у псл. оnъ, укр. він, р. он та ін;

далі споріднене з лат. ōlim «колись, одного разу», ulter «по той бік», ultimus «найвіддаленіший, розташований по той бік»;

робилася спроба розмежувати форми *lоnі, яка пов’язувалася з лат. olli «тоді», і *lаnі, що зіставлялася з лат. alius «інший» (Mikkola Balt. u. Slav. 42);

р. [лони́], бр. [ло́ни, ла́ни], др. лони, п. łoni, ч. loni, vloni, [lúňí, łuńi, łuň], слц. vlani, [lani, loni], вл. loni, [łoni], нл. łoni, болг. ла́ни́, м. лани, схв. лȃни, ла́ни, слн. láni;