КІНА — ЕТИМОЛОГІЯ

кін «місце гри; сцена; (заст.) місце публічного покарання; [кут] Ж»

псл. konъ похідне від *čęti «почати», що має спільний корінь із zakonъ «закон»;
споріднене з лтс. atkan «знову» (‹балт. *kana-), дінд. kanīnaḥ «молодий», kanya «дівчина»;
р. кон «місце у грі, куди треба влучити або куди кладуть гроші; окрема партія у грі; [початок; кінець]», бр. кон «місце гри, куди треба влучити; окрема партія у грі», др. конъ «мета», п. pokon «[початок]; (ст.) кінець», ч. ст. dokona «до кінця, повністю», слц. napokon «нарешті, кінець кінцем», нл. kón «зовнішність, вигляд; термін, строк», схв. кȍн (у виразі од кона до кона «від початку до кінця»), ùскон «початок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

кон «сцена»
ко́нати «міряючись руками на палиці, розподіляти ролі при грі у м’яча»
кона́тий «кутастий»
кони́ти «класти певним способом палицю на кону»
ко́новий
коня́стий «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
кон «місце гри, куди треба влучити; окрема партія у грі» білоруська
kanīnaḥ «молодий» давньоіндійська
kanyā́ «дівчина» давньоіндійська
конъ «мета» давньоруська
atkan «знову» (‹балт. *kana-) латиська
kón «зовнішність, вигляд; термін, строк» нижньолужицька
pokon «[початок]; (ст.) кінець» польська
konъ «почати» праслов’янська
zakonъ «закон» праслов’янська
*čęti праслов’янська
кон «місце у грі, куди треба влучити або куди кладуть гроші; окрема партія у грі; [початок; кінець]» російська
кȍн (у виразі од кона до кона «від початку до кінця») сербохорватська
ùскон «початок» сербохорватська
napokon «нарешті, кінець кінцем» словацька
dokona «до кінця, повністю» чеська
dokona «до кінця, повністю» ?

кіно́ «будинок, у якому демонструються кінофільми»

переміщення наголосу в російській мові відбулося за зразком слів французького походження (пор. р. авто́, кило́);
нім. Kino є скороченням слова Kinematográph «кінематограф» (через проміжну форму Kientopp), мабуть, за зразком Kílo «кіло» і Aúto «авто»;
очевидно, запозичене з німецької мови за посередництвом російської;
р- кино́, бр. Кіно́, п. ч. слц. вл. нл. kino, болг. м. ки́но, схв. кѝно, слн. kíno;
Фонетичні та словотвірні варіанти

кіно- (частина складних слів типу кіноакто́р, кіноапара́т і под.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
кіно́ білоруська
ки́но болгарська
kino верхньолужицька
ки́но македонська
kino нижньолужицька
Kino «кінематограф» (через проміжну форму Kientopp) німецька
Kílo «кіло» німецька
Aúto «авто» німецька
Kinematográph німецька
Kientopp німецька
kino польська
авто́ російська
кило́ російська
кино́ російська
кѝно сербохорватська
kino словацька
kíno словенська
kino чеська

по́ко́н «початок»

псл. pokonъ «початок; кінець», утворене з прийменника po «по» та іменника konъ «кінець, початок», до якого зводяться укр. кін «[кут]; місце, куди кладуть ставку в азартній грі; сцена», кіне́ць;
р. [поко́н] «початок; споконвічний звичай, порядок», др. поконъ «початок; звичай», п. [pokon] «початок», [pokón, pokun] «тс.», ст. pokon «кінець», ч. слц. pokon «тс.», болг. [на́поко́н] «потім, пізніше; в кінці», схв. на̏покōн «нарешті, кінець кінцем», на̏покōњ(е) «тс.»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
на́поко́н «потім, пізніше; в кінці» болгарська
поконъ «початок; звичай» давньоруська
pokon «початок» польська
pokón «тс.» польська
pokun «тс.» польська
pokonъ «початок; кінець» праслов’янська
po «по» праслов’янська
konъ «кінець, початок» праслов’янська
поко́н «початок; споконвічний звичай, порядок» російська
на̏покōн «нарешті, кінець кінцем» сербохорватська
pokon «тс.» словацька
кін «[кут]; місце, куди кладуть ставку в азартній грі; сцена» українська
кіне́ць українська
на̏покōњ(е) «тс.» українська
pokon «тс.» чеська

кіне́ць

фонетично незакономірна форма кіне́ць зам. коне́ць виникла під впливом форм типу кінця (‹*коньця) з закономірним і (‹о) в новому закритому складі;
похідне від konъ або *konь «тс.» (пор. стсл. ис-коми до кони «з початку до кінця»), пов’язаних з *čęti «починати»;
псл. konьсь «кінець, початок»;
р. коне́ц «кінець», бр. канец, др. коньць, п. слц. koniec, ч. konес, вл. kónc «тс.», нл. kóńc «кінець; початок», полаб. ťünĕc «кінець», болг. коне́ц «нитка; (заст.) кінець», м. конец «нитка; волосінь», схв. кòнац «нитка; кінець, край», слн. kónec «кінець; початок; ціль; нитка», стсл. коньць «кінець»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безконе́чний
безконе́чник
доконе́чний
доко́нче
закі́нчення
кін «кінцівка»
кінце́вий
кінці́вка
кінча́к «меч з вузьким лезом»
кінчани́н «той, що живе наприкінці села»
кінча́стий «з гострим кінцем»
кінча́ти
кінча́тий «тс.»
конець
коне́чне
коне́чний
коне́чно «тс.»
концеви́й «який живе чи знаходиться наприкінці села»
ко́нче «обов’язково, неодмінно»
кончи́на «кінець, смерть»
наконе́чник
напри́кінці
наскінчу́
нескінче́нний
оконе́чний
поконе́че «кінець»
прикінце́вий
приконе́чний
приконе́ччя
скі́нча «кінець»
сконе́ць «тс.»
укіне́ць
Етимологічні відповідники

Слово Мова
канец білоруська
коне́ц «нитка; (заст.) кінець» болгарська
kónc «тс.» верхньолужицька
коньць давньоруська
конец «нитка; волосінь» македонська
kóńc «кінець; початок» нижньолужицька
ťünĕc «кінець» полабська
koniec польська
*konь «тс.» (пор. стсл. ис-коми до кони «з початку до кінця») праслов’янська
*čęti «починати» праслов’янська
konъ праслов’янська
konьсь «кінець, початок» праслов’янська
коне́ц «кінець» російська
кòнац «нитка; кінець, край» сербохорватська
koniec словацька
kónec «кінець; початок; ціль; нитка» словенська
ис-коми до кони старослов’янська
коньць «кінець» старослов’янська
кіне́ць українська
коне́ць (‹*коньця)(‹о) українська
кінця (‹*коньця)(‹о) українська
*коньця українська
konес чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України