КОРА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kora «тверда оболонка (передусім – дерева); шкаралупа; шкірка », спочатку, очевидно, «те, що відділяється, відрізається, відколюється, відстає», якнайближче пов’язане давнім паралелізмом початкових k- i sk- (з рухомим іє. s-) з псл. skora «шкура, шкіра», укр, [скі́ра] «шкіра», скори́на «шкірка; твердий зовнішній шар»;

споріднене з лит. kérti «відставати, відділятися» (про шкіру, кору), karnà «лико», гр. κείρω (‹ κερι̯ω) «стрижу; зрубую; обскубую», вірм. k’erem «скоблю, скребу», k’ercem «дряпаю», k’orem «шкрябаю», korč «кора, шкірка», хет. karšmi «обрізаю», тох. A kärṣt- «тс.; руйнувати», тох. В kärst- «тс.», дінд. kṛt- «відрубувати», kṛṇtáti «ріже», kártati «тс.», cárman- «шкіра, шкура», kṛ́ttiḥ, дперс. čarman-, ав. čarəman-, дангл. heoroδa «тс.», лат. corium «шкіра; шкура; кора, оболонка, шкаралупа, шкірка; верхній шар»;

іє. *(s)ker-*skēr-/(s)kor- «різати, рубати; відтинати; відділяти»;

до розвитку значення пор. гр. δορά «шкіра (зрізана); шкура», δέρμα «тс.; хутро, руно; шкірка, оболонка, плівочка; шкаралупа», пов’язані з δέρω «здираю шкіру, обдираю, деру, облуплюю; б’ю, стинаю»;

запозиченнями з слов’янських мов є алб. kórë «кора (дерева, землі, хліба)», нгр. [κόρα] «скоринка хліба» (Младенов Годишник 23/8, 10; Meyer Neugriechische Studien II 33–35);

р. болг. кора́, р. [кор] «лід на берегах після осінньої повені», бр. кара́, ко́рка, др. кора, корь «кора», п. kora, [kúra] «тс.», [kóra] «тс.; шкіра», ч. kůra «кора; шкаралупа; шкірка», рідк. kora, ст. kóra, слц. kôra «тс.», м. кора, схв. кȍра, слн. kóra, стсл. кора;

зіставляється з болг. кору́ба «порожнисте, дуплисте дерево; дупло», схв. кору́бати «лущити кукурудзу» (Фасмер II 75; Berп. I 577; Mikl. EW 132; Младенов 252);

може розглядатись і як результат контамінації форм зашкару́блий і кора́;

рідкісне суфіксальне утворення від кора́, [ско́ра] «шкіра»;

пор. р. [корю́злый] «невеликий; корявий», слн. korúze «шкапа»;

р. закору́злый «зашкарублий, твердий», заскору́злый, бр. закару́злы «тс.»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. заскору́знуть «засохнути, зашкарубнути», заскору́злый, скору́злый пов’язані з скору́знуть «ставати сухим, жорстким; рубцюватися (про рану)», яке виводиться від [скора́] «шкура, шкіра», пов’язаного з шку́ра, укр. шкі́ра, а також з р. укр. кора́, псл. kora;

бр. заскару́злы;

псл. korabjь/korabь/*[karabjь] «судно, корабель; великий човен»;

морфологічна структура і дальші етимологічні зв’язки, незважаючи на численні спроби, остаточно не з’ясовані;

здебільшого тлумачиться як давнє (з огляду на наявність b на місці гр. β та ненаголошеного о замість ненаголошеного гр. α) усне запозичення з грецької мови;

гр. καράβιον «корабельний човен, шлюпка» (пор. сгр. нгр. розм. καράβι «корабель, судно») вважається характерним для елліністичного койне і видозміненим семантично вже у праслов’янський період демінутивним утворенням на -ιον від κάραβος «тс.; вид легкого судна» (звідки також походять ар. qārib «човен, бот, шлюпка» та нар.-лат. cārabus «легкий плетений човен, обтягнений шкірою», до якого зводяться порт. ст. cáravo «судно» з семантично видозміненим зменш. caravela «каравела», ісп. cáraba «вид човна» з похідним carabela «каравела», іт. caravella «тс.», букв. «маленьке судно», від яких виводиться й укр. караве́ла), пов’язаного з природознавчим терміном κā́ραβος «краб» (можливо, через те, що у стародавніх греків вантажні судна, «круглі кораблі», на відміну від швидкохідних «довгих кораблів», мали майже сферичну форму, подібну до форми краба), середземноморським словом невідомого походження;

висловлюються недостатньо аргументовані думки про запозичення з грецької мови в слов’янські через фракійське (Romanski RÉS II 53; Brückner 256) або тюркське (КЭСРЯ 211) посередництво;

іноді з огляду на труднощі деяких фонетичних, семантичних і хронологічних співвідношень грецьких і слов’янських форм (зміна дзвінкого проривного b у дзвінкий спірант v на ґрунті грецької мови відбувається вже з І ст. н. е., а найдавніші засвідчені пам’ятками слов’янські утворення з пом’якшеним b датуються X ст.; значення «вид легкого судна» у грецьких формах фіксується лише з VII ст. н. е., а у стародавніх греків вони представлені тільки із значеннями «краб; жук-рогач»; поширення у слов’янських мовах, на відміну від грецької, форм із значенням «видовбане дерево») припускаються не зовсім переконливі (через нез’ясованість кінцевих -bljь, -bjь, -bь) твердження про власне слов’янське походження й генетичний зв’язок з іє. *(s)ker- «різати, рубати; відділяти», р. кора́, коры́то (Romanski RÉS II 47–54; Preveden Language 6, 279–296; Rudnicki SO 14, 232), про спорідненість із болг. кору́ба «порожнисте дуплисте дерево; дупло», пов’язаним з псл. *(s)karuba «шкаралупа; кора» (Sławski II 473), до яких зводяться також укр. [кору́ба] «скриня для перевезення чого-небудь», [закору́блий] «зашкарублий, твердий», кора́;

мало обґрунтованим видається зближення псл. korabjь із *korbьji «луб’яна або плетена посудина», п. krobia, сл. сх. *korbъ, укр. ко́роб «тс.», псл. *kṛbanъ/ *kṛbanjь «коробка; посудина; дзбан», укр. [корба́н] «постіл» (ЭCCЯ 11,45–49; Sławski II 473, III 113);

зовсім безпідставно гр. καράβιον виводиться з слов’янських мов (Preveden Language 6, 279);

запозиченнями з слов’янських мов є лит. karoblius «судно; ковчег», karoblis, ст. karobius «тс.», рум. corábie «корабель; вітрильник; [корито для винограду]»;

р. кора́бль «тс.; [вітрильник; гора, сопка; весільна страва; старовинне мереживо]», [кора́б] «корабель», [кора́бь] «тс.; висока гора», [корабе́ль] «висока гора», бр. карабе́ль, [кора́блик] «старовинна жіноча головна прикраса у вигляді шапочки», др. карабль «судно; великий човен», корабь, корабль «тс.; ковчег», п. заст. korabl «човен, судно, корабель» (з рос.), korab «(поет.) тс. (з XIII ст.); карета; колиска, схожа на човен», ст. korab «ящик, Ноїв ковчег» (з XV ст.), ч. koráb «судно; великий морський човен (заст.); [видовбане, трухляве дерево; суха кора; спорохнілий зуб; кінський скелет]», ст. koráb «судно, корабель; кора, лико», слц. koráb «корабель, судно, великий човен (заст., поет.); [віз, навантажений горшками]», [koraba] «видовбаний пень дерева, використовуваний як човен на річці Вага; кінський скелет», нл. korabje «скелет, кістяк», korabja «хребет разом із ребрами; ребро», болг. ко́ра́б «корабель, судно; [дерев’яний чан (для перевезення й видавлювання винограду); посудина для пшениці; корито для перевезення винограду; жолоб водяного млина]», заст. корабл «корабель», корабъл, м. кораб «тс.», схв. кȍрāб «тс.; судно», заст. kȍrābalj (кȍрāбaљ), kòrablja, ст. korabь «тс.», слн. рідк. korábelj «корабель» (мабуть, з рос.), стсл. корабль, корабь «тс.», корабиць«човен», кораблиць «тс.»;

псл. korьcь «посудина з кори (для черпання, міряння)», зменш. від korъ (korь) «міра пшениці; корито; кора», пов’язаного з kora «кора», укр. кора́, кори́то;

менш переконливе припущення про спорідненість з дінд. carúḥ «казан, горщик», дісл. hverr «казан», дірл. core, coire, кімр. pair «тс.» (Bern. I 580);

викликає сумнів зближення з дінд. khāráḥ «певна міра місткості» (Machek Slávia 16, 170; ESJČ 277), як і виведення від гр. κόρος «міра», утвореного з гебр. kōr «міра зерна» (Mikl. EW 133);

р. [ко́ре́ц] «ківш; кухоль; ополоник; совок; (заст.) міра зерна», бр. карэ́ц «ківш (для пиття); [кубок; металевий кухоль]», п. korzec «корець (давня міра сипких тіл); міра ваги; велика посудина з кори або пня у формі бочки», ст. korzec «міра рідких тіл; коритце, ящик млинового колеса; міра поверхні поля», ч. korec «давня міра (зерна, поверхні); черпак (рибальський)», ст. kořec «міра сипких і рідких тіл; міра поверхні поля», мор. korec «будка для шпаків на дереві», слц. korec «давня міра сипких тіл; міра поверхні; [посудина з кори для ягід; дерев’яна глибока миска; коритце млинового колеса]», вл. нл. kórc «міра зерна», полаб. t’örəc (tjératz) «тс.», слн. kórec «тс.; черпак (з кори, дерева); коритце млинового колеса», стсл. корьць «міра (пшениці)»;

очевидно, пов’язане з кора́ (пор. п. skorek «щипавка», пов’язане з skóra «шкіра»);

мотивація назви неясна;

п. [korzеc] «тс.»;

не зовсім ясне за словотворчою будовою утворення, пов’язане з кора́ (див.);

псл. koriti «корити; ганити; сварити; принижувати; карати, мучити», очевидно, похідне від korъ «образа» (пор. р. заст. кор «образа; лайка, картання», болг. [кор] «прізвисько», цсл. коръ «образа, зневага»);

пов’язане чергуванням голосних з псл. karati «карати, мучити; корити; дорікати; сварити», kara «лайка, ганьблення, осуд; покарання, приниження», укр. кара́ти, ка́ра;

споріднене з лтс. karinât «дражнити, дратувати, збуджувати», лит. [kìrinti] «тс.», гр. κάρνη «шкода; штраф; кара», лат. carino (cārino) «глузую, висміюю, ганьблю», дірл. caire (‹*qr̥i̯ria) «докір», дкімр. гал. cared «непридатність; недбалість; безпутність», кімр. carred, корн. cara «тс.», сбрет. carez «закид», що продовжують іє. *kar«ганьбити, ганити; карати», пов’язане з *(s)ker- «різати; гостро, різко ображати», представленим у гр. κέρτομος «той, хто глузує; лукавий, облудний», κερτόμιος «глузливий, образливий, уїдливий», σκερβόλλω «обливаю брудом, ображаю» (пор. дангл. gehornian «ображати», а також двн. harawēn «глузувати», свн. herwēn, дангл. hierwan «тс.» і більш віддалене тох. А, В kärn- «мучити, бити»);

алб. koris «корити; ганьбити» вважається запозиченням із болгарської мови;

зближення з лит. kãrias «військо», kãras «війна», kãrė «тс.», лтс. kaŗš «тс.; суперечка, неспокій, шум; військо», дперс. kāra- «військо; народ», прус. kargis «військо», сірл. cuire «натовп», ірл. cuire «військо», гот. harjis, двн. hari, heri «тс.», гр. κοίρανός «воєначальник, володар» (Sławski II 511; Trautmann 118; Fick I 377), що зводяться до іє. *kor(i̯o) «військо, війна», менш певне, як і пов’язання з р.-цсл. чаръ «чари, чаклунство» (Ильинский РФВ 61, 238);

р. кори́ть «корити», [кори́ться] «скаржитися; мучитися; каятися; просити», бр. розм. кары́ць «корити», кары́цца «покорятися, примирятися», др. корити «ганити, осуджувати», коритися «каятися; сваритися», п. korzyć się «упокорюватися, примирятися; (заст., рідк.) сваритися», ст. рідк. korzyć «принижувати, корити», ч. kořiti «принижувати», kořiti se «упокорюватися», слц. koriť sa, вл. pokorić so «тс.», pokorić «принизити», болг. коря́ «докоряти, сварити, осуджувати», [ко́ра] «обмовляти», м. кори «корити, докоряти, сварити», схв. кòрити «тс., робити зауваження», кòрити се «докоряти один одному, сваритися», слн. ст. kоríti «ганити, картати; карати, мучити», стсл. корити «ганити, ображати»;

псл. koryto «водопійна колода; корито, жолоб, ночви; видовбаний вулик, човен; річище, яр» (спочатку «видовбана з колоди, з пня мілка посудина»), здебільшого пов’язується, як і пізніші псл. *korьcь «посудина з кори; міра», укр. ко́ре́ць «тс.», з псл. *kor-, представленим у kora «кора», укр. кора́;

при цьому вважається спорідненим з лит. prãkartas «ясла (годівниця), корито; ночви», прус. рrаcartis «корито, діжа», лит. kar̃tis «корець, міра збіжжя», пов’язаними з лит. kir̃sti «рубати, зрубувати; жати; кусати; сильно бити», лтс. cìrst «рубати; тесати; сильно бити», що, як і псл. *kortъ/*kortь «раз», *čerslo (‹*čert-sl-o) «ніж, леміш», *čersti (‹*čert-ti) «різати, рубати», укр. чересло́, [че́рсти], продовжують іє. *(s)ker-t- «різати, рубати; відтинати», утворене від *(s)ker«тс.», до якого зводяться також псл. skora «шкіра, шкура; [кора]», kora «кора», укр. [скі́ра], кора́;

до розвитку семантики «видовбана колода» → «водопійна колода; видовбана з колоди (з пня) посудина; жолоб» і «видовбаний вулик, човен» та «видовбана у землі виїмка» → «річище, яр, балка» пор. р. [комя́га] «колода; видовбане з дерева корито; човен, видовбаний з одного дерева», бр. [камя́га] «дерев’яне корито; видовбаний з колоди човен» або лат. caudica «видовбаний з колоди човен», похідне від caudex «стовбур; колода, паля», і гр. σκάφη «корито, басейн, ванна; човен», лат. alveus «корито, жолоб, діжка; басейн, ванна; дупло; вулик; човен»;

виводиться також (ЭССЯ 11, 121–126) з поєднання префіксального компонента ko- з віддієслівною формою -ryto (букв. «ніби вирите», первісно про заглибини в землі, пор. р. [корытвина] «корыто» – ры́твина «вибоїна»);

рум. [corítă] «корито», нгр. καρούτα «тс.; діжка», алб. karrutë «тс.», тур. [korto], yr. koritó, як і пізніші нгр. κουτά (κορύτα) «вид рибальського човна», алб. koritë «корито, діжка, велика корзина, видовбаний з дерева човен», вважаються запозиченнями з слов’янських мов;

зближення з р. ко́рень «корінь» (Фасмер II 343; Vondrák І 451, 489) менш певне;

зіставлення з дінд. kárakaḥ «глечик», carúḥ «казан, горщик», дісл. huerr «казан» (Meillet MSL 9, 377) сумнівне;

пов’язання з псл. *k^ъr̥mъ «корм» і далі з гр. κόρος «нагодовування», κορέσκω «нагодовую» (Solmsen KZ 35, 483, 484; Osthoff Parerga 62) неприйнятне, як і виведення, з припущенням метатези, від лит. traukai «посудина», дісл. prô «корито» (Otrębski Idg. Forsch. 187; Machek ESJČS 223, ESJČ 279);

р. коры́то, бр. кары́та, п. koryto «корито (з XIII ст.); річище, русло річки (з XV ст.); (заст.) примітивне судно, видовбаний з колоди човен; [діжа, ночви; яр, канава]», каш. koeréto, ku̯órəto «корито», ч. слц. koryto «корито; русло річки; (заст.) діжа, вулик», вл. korto «канава, стік; корито», [koryto] «корито», [korytko] «тс.», нл. kóryto «коритце; річище; жолоб, канавка», koryto «тс.», полаб. t’örǻi̯tə (ḱüråitö, t’örai̯tă, küöróitö) «діжа, корито», t’öråіtcă «коритце», болг. кори́то «корито; ясла (для худоби), водопійна колода; кадіб, діжка для перевезення винограду; річище; (мед.) таз, Pelvis; [яма, яр]», м. корито «корито; річище», схв. кòрито «тс.; корпус (судна)», слн. koríto «корито; діжа; годівниця; колиска; вулик, видовбаний з пня; річище, балка», стсл. корыто «корито, жолоб», цсл. корытьцє «цистерна (для води)»;

запозичено в давньоруську мову з старослов’янської;

стсл. корица «кориця» (спочатку, можливо, «маленька кірочка», пор. споріднені демінутиви р. заст. болг. кори́ца «кірочка», болг. [коры́че], схв. кȍрица, слн. kórica, skórjica «тс.») утворене від кора «кора», якому відповідає також укр. кора́ «луб»;

західнослов’янські форми з початковим s- пов’язані з зах.-сл. [skora, skóra, škóra] «кора», що зводяться до варіанта кореня псл. [skora] «тс.»;

укр. кори́чне́вий, як і споріднені р. кори́чневый «кольору кориці або смаженого насіння кави; буро-жовтий з темним відтінком» (спочатку, з XVII ст., як назва кольору тканин, одягу), бр. карычневы «тс.», очевидно, пов’язане з сх.-сл. *коричьныи букв. «який стосується кориці» (пор. укр. кори́чний, р. кори́чный «тс.», р. ст. коричный «тс.; одержаний з кориці; коричневий»);

р. кори́ца «тс. (з XV ст.); (заст., спец.) кора коричника цейлонського, Cinnamomum ceylonicum (Canella alba Murr.); (бот.) коричник, рід рослин родини лаврових, Cinnamomum; [кора]», [кори́ка] «кориця», бр. кары́ца, др. корица «тс.», п. skoryca (бот.) «коричне дерево, Cinnamomum», [skorzyca, skorzyca] «тс.; кориця», ч. skořice «кориця», [schořice], ст. skořicě, слц. škorica, вл. skorica, нл. skórica «тс.», схв. кȍрица (бот.) «коричне дерево, Laurus cinnamomum .», с.-цсл. корицє (мн.) «кориця», цсл. корица «кориця»;

запозичено з латинської мови (форми з початковим кол- – через польську);

лат. coriandrum (coriandrus) «коріандр посівний», пізньолат. нар.лат. coriandron «тс. » виводяться від гр. κορίανδρον, що, як і κορίαμβλον (форми -ανδρον і -αμβλον є нез’ясованими, очевидно, народноетимологічними утвореннями), пов’язане з κορίαννον «тс.», середземноморським словом неясного походження, скорочена форма якого κόριον (через блощичний запах коріандру) зазнала зближення з κόρις «блощиця, Сіmех lectularius», букв. «ріжучий» (відповідає р. [корь] «міль»), що перебуває в зв’язку з κείρω «стрижу, зрубую, ріжу; гризу, пожираю; знищую», спорідненим з вірм. k‘erem «скребу, скоблю», хет. karšmi «обрізаю», лит. kir̃sti «рубати; жати; кусати; сильно бити», псл. *čersti (‹*čert-ti) «різати», *č^ьr̥ta «лінія», укр. че́рсти, че́рта́, коро́ткий, та лат. corium «товста шкіра, шкура, оболонка», дінд. cárman- «шкіра, шкура», kṛ́ttiḥ «тс.», лит. kérti «відстати, відділитися» (про шкіру, кору), karnà «липове лико», псл. kora «кора», укр. кора́;

форми з початковим кол- (п. kol-), очевидно, за посередництвом свн. kullander «коріандр» (двн. kullantar, chulluntar) походять від нар.-лат. слат. соliandrum «коріандр», слат. colandrum «тс.», утворених від слат. лат. coriandrum;

р. кориа́ндр (з XVI ст.), заст. коріандеръ, ст. кориандра (XVI ст.), бр. каля́ндра, ст. кориандръ (XVII ст.), кориандровый (1519), п. kolendra (з XVI ст.), kolender, [kolęder, kolander, koleander, kalandra], ст. kolędra (XVII ст.), kolijandr, korijandr, korijander (XV ст.), koryjander (XV–XVIII ст.), каш. k^uolądär, ч. koriandr, [koliandr], рідк. koryandr, ст. koriandr, koliandr, слц. koriander, вл. korjan, korjeń, нл. заст. korbjan (Corbiann), болг. кориа́ндър, рідк. кореа́ндър, [колиа́ндро] «коріандр», ко́ле́ндро́ «біфора промениста, Bifora radiens M. В.», [коле́ндра, коле́дра, коля́ндра, коляндро, колеа́ндро, кале́ндро́] «тс.», схв. korijàndar «коріандр», [korijànder] «тс.», [kolèndra] «біфора», слн. koriánder (korjānder) «коріандр»;

псл. *korę (род. в. *korene, зн. в. *korenь) «корінь рослини; нижня частина, основа; початок, джерело; рід, покоління» (‹*koren «корінь»), пов’язане чергуванням голосних із пн.сл. [*kъrjь] «кущ, корінь» (представленим у р. [корь] «корінь», п. заст. [kierz] «купина, кущ» (з XIII ст.), ст. kierzek «кущик», ч. keř «кущ», слц. вл. ker, вл. kerk, вл. нл. keŕ, р.-цсл. кърь «корінь» і сл. [*kъr-j-ak-ъ] «кущик», укр. [кряк, крак] «тс.»), а також, очевидно, з псл. *černъ / *černo / *černa / *černь «рукоятка, держак, колодочка; стовбур, ніжка» (‹ іє. *ker-n-), укр. [че́ре́н] «держак; леміш»;

споріднене з лит. [kẽras «кущ, корінь, засохлий пень», [kẽrė] «пень, безлисте стебло», kerėˊti «вкорінюватися», лтс. cęrs «кущ», cę͂ra «волосся (на голові), особливо розкудлане», лит. kìrna «гострий пень», прус. kirno «кущ» (сюди ж, можливо, більш віддалене алб. shkurrë «кущ», похідне від *sm̥-ker-n-), що, як належні до іє. *(s)ker- «різати, стригти; відділяти», здебільшого зближуються з лит. kérti «відстати, відділитися» (про шкіру, кору), пов’язаним також з лат. corium «товста шкіра, шкура, оболонка», дінд. kṛ́ttiḥ «шкіра, шкура», cárman- «тс.», лит. kardà «лико», karnà «тс.», псл. kora «кора, луб», укр. кора́ (інакше ЭССЯ 11, 62–65);

пов’язання з лит. kìrnas «вишневе дерево, Cerasus Juss.», kirnis «назва божества (захисника черешень)» (‹ балт. *kirnijas) i лат. cornus «кизил, Cornus mascula L.; кизилове дерево» (‹ іє. *kr̥n-os), гр. κράνος «тс.» (Trautmann Apr. Sprachdenkm. 358) через семантичні труднощі менш певне;

зіставлення з ірл. crann «дерево», гал. pren, кімр. prenn «тс.», брет. prenn «дерев’яна будівля» (Бецценбергер у Stokes 63; Младенов 251) фонетично неприйнятне;

р. ко́рень, бр. ко́рань, др. корень, коря, къря, п. korzeń, ч. kořen, [kořeň, kořán], слц. koreň, вл. нл. korjeń, заст. koren, koreṅ, полаб. ťörin (ťau̯rín, kürėˊn, küörėˊn ‹*kurenь), болг. м. ко́рен, схв. кȍрēн, kȍrijen, kȍrīn, [koren], ст. korěnь (‹*koręnь), korenь, слн. korén (kȏren), p.-цсл. с.-цсл. коpѧ, стсл. корєнь, корьнь, корєнъ;

псл. *^ъr̥mъ/*k^ъr̥ma / *k^ъr̥mo «корм, їжа», *k^ъr̥m-jа «тс.» (первісно як назва дії, словотворчо й семантично подібне до *ěd-ja «їжа»);

загальноприйнятої етимології не має;

здебільшого пов’язується з іє. *(s)ker- «різати, краяти; рубати», представленим у дінд. kṛṇā́ti «ранить, вбиває», гр. κείρω (‹*κερ-ι̯ω) «стрижу, відрізую; зрубую; гризу, ковтаю; поїдаю, пожираю; знищую» (сюди ж належать семантично віддалені похідні утворення з формантом -m- типу κορμός «стовбур, колода, поліно, жердина», κέρμα «відрізаний кусок, зокрема невелика монета, дрібні гроші»), двн. sceran «відтинати, відсікати», лит. skìrti «ділити, відділяти, розривати», псл. kora «кора», skora «шкура», *k^ъr̥nъ «короткий», споріднених з укр. кора́ «луб», [скі́ра] «шкіра», [корня́ти] «колоти, рубати, бити», причому псл. *k^ъr̥m(-ъ, -a, -ja) тлумачиться як давній дієприкметник теп. ч. з первісним значенням «щось відрізуване, зрубуване», найкраще збереженим у сучасному «підніжний корм, корм для худоби»;

як паралелі до розвитку семантики наводяться лат. carō «м’ясо» (спочатку «відрізаний кусок»), cēna «трапеза» (‹ іє. *kersnā ‹ *kertsnā- ‹ *kert-, засвідчене також псл. *č^ъr̥tǫ «ріжу», *čers-ti‹*čert-ti «різати», яким відповідають укр. че́рсти, начерта́ти, че́рта́), гр. δαΐς «бенкет; частування, страви», δαίΐζω «розділяю; розсікаю, розрубую; розриваю; спустошую; знищую» і фр. portion «частина; порція страви» (Петлева Этимология 1974, 16–29; Sławski II 80; SchusterŠewc 628; Bern. I 669; Šuman AfSlPh ЗО, 303; Коген ИОРЯС 23, 27–28);

іншими авторами зближується з псл. *skormъ / *skorma «жир, сало; їжа», представленим у др. скоромъ «жир, масло», укр. ско́ром «м’ясна або молочна їжа, заборонена для вживання у пісні дні», і припускається первісне значення «жир, жирна їжа» з огляду на схв. кṕмак «кабан», кр̀мача «свиноматка» (КЭСРЯ 212; Фасмер III 652–653; Brückner 496; Machek Recherches 38; Мартынов Этимология 1968, 17; Сл. и ие. аккомод. 155–156);

висловлюється думка про генетичний зв’язок псл. *k^ъr̥mъ / *k^ъr̥ma (‹*(s)k^ъr̥mъ / *(s)k^ъr̥ma) «корм, їжа» і *skormъ/ *skorma (‹ *(s)kormъ/ *(s)korma) «жир; їжа» з іє. *(s)ker-m-, що, як і *(s)krem-/ *(s)krəm (звідки псл. *krem-/*krom- «відтинати, відсікати; відділяти», укр. кре́мса́ти, кромса́ти, [кро́мити]), продовжує іє. *(s)ker «різати», засвідчене у псл. skora «шкура, шкіра», укр. [шкору́па], причому реконструюється семантичний розвиток «січка» (букв. «посічена солома, висівки») → «корм для худоби» → «корм, їжа» (Петлева Этимология 1974, 16–31);

пропонується також (з припущенням чергування задньоязичних) пов’язання з гр. κορέσκω «нагодовую», κόρος «нагодовування, ситість, пересичення», лит. šérti «годувати», šer̥mens, šer̥menys «поминки», прус. sermen «тс., тризна», лит. šãras (pãšaras) «корм для худоби, фураж», що, як і оск.-лат. caria (*k ̑er-i̯ā) «хліб», carēnsis «мірошник», оск. karanter «годуються, харчуються» та лат. Cerēs «Церера (богиня полів, землеробства, зернових культур); дари полів, жнива, врожай, зерно, хліб» (‹ праітальське *keres-), вірм. serm (sermn) «насіння; плем’я, покоління», ser «рід, плем’я, покоління; народження», виводяться від іє. *k ̑er- «рости; годувати» (Фасмер II 329; Преобр. І 356; Горяев 158; Sławski II 80; Brückner 220; Machek ESJČ 293, ESJČS 235; Schuster-Šewc 628; Младенов 265–266; Gołąb LP 16, 61; Agrell BS1 Laufst. 24; Bezzenberger BB 17, 222; Solmsen KZ 35, 483–484; Osthoff Parerga 58, 61–62; Fick I 422; Frisk I 918–919; Boisacq 495; Hrnout–Meillet I 116–117; Walde–Hofm. I 204–205; Джаукян 161, 188–189; Pokorny 577);

потребує додаткової аргументації зіставлення з семантично віддаленими ірл. coirm, cuirm «пиво», гал. κου̃ρμι «вид пива», лат. cremor «слизуватий, густий сік» (КЭСРЯ 212; Фасмер II 329; Гамкрелидзе–Иванов 703; Pedersen Kelt. Gr. I 168);

р. корм, [ко́рмля], бр. корм, [карма́, ко́рма], др. кормъ (кърмъ, коръмъ) «корм; харчі; вид данини, податку, збору, мита», п. [karma], karm (жін. р.), [karm] (чол. р.), ст. karḿ, [karmia], ч. krmě (кн.), заст. krmí, рідк. krm, слц. krm, [krma], вл. korm, korma, [kormo] «корм (зокрема, той, що приносить пташенятам дорослий птах)», нл. kjarm, kjarmo, болг. кърма́, м. крма, схв. кṕма, слн. kŕma, стсл. кръма «їжа», кръмлга «тс.», кръмити;

запозичено з німецької мови, можливо, через польське посередництво;

нвн. Kork «пробка», снн. korck «пробкове дерево» (з 1419) пов’язані з гол. kurk «пробка; коркова маса», утвореним від ісп. corcho «кора пробкового дуба; коркова маса, пробка» або alcorque «коркова підошва чи черевик; жіноче взуття з корковою підошвою», що є словами не зовсім ясного походження;

здебільшого тлумачаться як похідні утворення від лат. quercus «пробковий дуб» (‹*perk^u̯u-s), що, як і споріднені двн. forha «сосна, Pinus L.», дангл. furh, дісл. fura «тс.», пгерм. *forhu- та, можливо, лит. ст. perkúnas «божество грози, блискавка», прус. percunis «грім» і сл. Perunъ «Перун», укр. перу́н «грім», продовжує іє. *perk^u̯o-/ perk^u̯u- «дуб»;

пов’язуються також (SW II 475; БЕР II 639–640; Bern. I 570) з лат. cortex «кора» (форма alcorque через ар. магребі qurq), спорідненим з псл. kora «тс.», укр. кора́;

р. ко́рка (бот.) «пробка, омертвілий зовнішній шар у деяких рослин», ст. корка «пробка (для гармат)» (1697), бр. ко́рак «пробка», [ко́рка], п. korek «тс.», ст. korka «пробкове дерево», ч. korek (рідк. kork) «пробка», слц. korok «тс.», вл. kork «пробкове дерево», болг. корк «кора пробкового дуба, пробка», схв. кȍрк «пробка»;

запозичення з польської мови;

п. obszar «широкий простір, відкрите місце; територія», заст. «поле» походить від свн. oberschar (нвн. Überschar) «викорчуване поле», утвореного з прикметника ober «вищий, верхній» та іменника schar (нвн. Schar) «військова частина, гурт; робота на панщині», пов’язаного з дієсловом scheren «стригти, різати», спорідненим з укр. кора́, шку́ра;

бр. абша́р «простір; велика ділянка»;

запозичення з німецької мови;

н. Féldscher (‹ Féldschеrer), спочатку «військовий, польовий хірург», утворене зі слова Feld «поле» і -scherer, похідного від scheren (свн. sсhёrn, двн. skёrаn) «різати, стригти», спорідненого з англ. shear, дісл. skёra «тс.», лит. skìrti «відокремлювати», гр. ϰείρω «стрижу», псл. kora, укр. кора́;

р. фе́льдшер, бр. фе́льчар, п. felczer, ч. felčar, слц. felčiаr, болг. м. фе́лдшер, схв. фѐлчер;

запозичення з молдавської чи румунської мови;

молд. скоа́рцэ «килим», рум. scoárţă «вовняна селянська постілка» походять від лат. scortea «одяг із шкур», пов’язаного з scortum «шкура», corium «тс.», cortex «кора», спорідненими з псл. kora, skora, укр. кора́, [скора́], шкі́ра;

адаптована латинська наукова назва, запозичена з італійської мови;

іт. skorzonera є складним утворенням з основ іменника skorza «кора», спорідненого з укр. кора́, шкі́ра, і прикметника nero «чорний», що походить від лат. niger «тс.»;

назва зумовлена тим, що у деяких видів скорзонери корені чорного кольору;

р. болг. скорцоне́ра, бр. скарцане́ра, п. skorzonera;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з кора́ як назва сапи (лопати), що розпушує (знімає) верхній затверділий шар ґрунту;

повʼязане, очевидно, з бр. кара́вы «брудний, зашкарублий від бруду (пор. каравая ануча «брудна ганчірка»);

корявий, шкарубкий», похідним від кара́, спорідненого з укр. кора́ (див.);

бр. [кара́вачнік] «ганчірник»;

запозичення з тюркських мов, можливо, з булгарської (булг. *kar);

тур. kara «чорний» (звідки також болг. кара́, схв. kàra «тс.»), ккалп. кумик. ног. тат. башк. кирг. каз. кара, узб. кора, аз. туркм. гара, хак. як. xapa, чув. хура «тс.» споріднені з монг. хар, бур. xapa «тс.»;

р. ка́рий «темно-гнідий, вороний», бр. кары, п. kary «тс.» (з укр.);

запозичення з російської мови;

р. [коря́жник] «вірьовка з білої пряжі на неводи і рибальські снасті» є похідним від кора́ «луб»;

псл. korь, пов’язане з kora, укр. кора́ (оскільки шкіра хворої дитини лущиться);

споріднене з лит. karaĩ (мн.) «кір; вітрянка; червоно-сині плямки на тілі при тифі»;

сумнівні пов’язання (Petersson AfSIPh 36, 153154) з гр. κόρις «блощиця», дінд. karaṭaḥ «темно-червоний» при реконструкції іє. *kor- «щось червоне»;

р. корь «кір», др. корь «кора», п. kur «краснуха; (заст.) кір», [kor] «скарлатина», [kór, chór] «кір» (з укр.?);

запозичення з французької мови;

фр. cuirasse (ст. curasse) «кіраса» походить від ісп. ст. [cuyraza] «тс.», що продовжує лат. coriāceus (жін. р. coriāceua) «шкіряний» (отже, первісно – «шкіряний панцир»), яке є похідним від лат. corium «шкіра; шкура», спорідненого з псл. kora, укр. кора́;

р. болг. кира́са, бр. кіра́са, п. kirys, ч. kyrys, слц. kyrys, kyras, вл. khěras;

очевидно, пов’язане з кора́, як і семантично близьке коре́ць «ківш для пиття води»;

неясне;

можливо, результат контамінації слів кора́ і окра́йчик;

запозичене з німецької мови (можливо, за посередництвом польської);

нвн. Schar (свн. schar, двн. skara) «на-товп, сила, купа; зграя (птахів), косяк (риб), велика кількість (низка) однорід-них предметів або істот» пов’язане з дісл. skari «загін», що споріднене з умбр. karu «частина», лат. carō «шматок м’яса; тіло», а також із псл. kora, укр. кора́;

припущення про праслов’янське похо-дження слова (Brückner 540) не обґрун-товане ні формально, ні семантично;

р. [шар] «схил покрівлі», п. [szar] «ряд (в’язок соломи або ґонти на даху)», ч. šar, слц. šiar «тс.»;

запозичення з німецької мови;

н. Schirm «парасолька; козирок; абажур; ширма» (‹ двн. skirm, skërm «захист, щит») споріднене з дінд. саrmа, ав. čаrǝmаn- «шкура, шкіра», лат. corium, scortum «шкіра», cortex «кора», псл. kora, skora, укр. кора́, шкі́ра, шку́ра;

р. болг. ши́рма, бр. шы́рма, схв. ширм «парасолька; абажур; козирок», слн. šírm «абажур; козирок»;

запозичення з німецької мови;

свн. geschirre «упряж» (н. Geschirr «тс.») продовжує двн. giscirri «упряж», що утворилося через скорочення складного слова (satal)giscirri «підпруга у в’ючних тварин», (букв.) «(сідельний) прилад»;

свн. geschirre пов’язане із свн. schёrn «різати; стригти» (двн. skёran, н. scheren «тс.») і споріднене з лит. skìrti «відокремлювати», гр. ϰείρω (‹*ϰεριω) «стрижу, ріжу», що зводяться до іє. *(s)ker- / (s)kor- / (s)kr- «різати», наявному також у псл. kora, укр. кора́, псл. krajь, укр. край;

у російській мові, можливо, з української;

р. бр. шо́ры «шори», п. szory «тс.»;

запозичення з німецької мови;

н. Schrot «дріб; грубо змелене борошно; шрот (з олійного насіння)» (‹ свн. schrōt «удар, поріз, рана; відрiзаний, відпиляний шматок», двн. scrōt «поріз») споріднене з гр. ϰρουτου̃μαι «вимітаю», лат. scrōtum (‹ *scroutum) «(анат.) калитка», sсrūto «досліджую», а також із псл. kora, укр. кора́, псл. skora, укр. шкі́ра, псл. krajati, укр. кра́яти;

р. (рідк.) шрот, бр. шрот «дріб», п. śrut, śrót, (заст.) szrót, (рідк.) szrot (srot), ст. śrzot, szrut «дріб; вівсяне борошно; грубо змелене борошно», ч. слц. šrot «грубо змелене борошно; металеві ошурки; брухт», вл. (розм.) šrót «грубо змелене борошно; дріб; брухт», нл. šrot «грубо змелене борошно; непросіяне борошно як корм для худоби», болг. (рідк.) шрот «дріб», схв. шрот «дріб; грубо змелена кукурудза, борошно як корм худобі», слн. šrót «тс.»;

псл. xariti «чистити, скребти»;

пов’язується з іє. *kher- «скребти, терти» (Мельничук Мовозн. 1969/1, 30);

розглядається також як похідне від xarъjü «поганий» (ЭССЯ 8, 20) із псл. *(s)ker- «різати, краяти, дерти», звідки також кора́, шкі́ра, щи́рий (з первісним значенням «чистий») (Петлева Этимология 1968, 139);

схв. ха̏рати, ст. харити «грабувати, спустошувати»;

запозичене з грецької мови, можливо, через посередництво латинської (лат. chronica (мн.) «хроніки, літопис»);

гр. χρονιϰά «тс.», χρονιϰός «часовий» утворене від χρόνος «час», яке певної етимології не має;

зіставлялося з гр. χόρτος «двір, горîд», псл. *gordъ, укр. го́род, горо́д (від іє. *gher- «тримати, городити»), з гр. ϰείρω «стригти», умбр. karu «частка», псл. kora, skora, укр. кора́, шкі́ра, шку́ра (від іє. *(s)ker- «різати, стригти»);

остання етимологія знаходить собі підтримку в українській семантичній паралелі раз «певний проміжок часу» (одного ра́зу…) і рази́ти, рі́зати;

р. болг. м. хро́ника, бр. хро́ніка, п. chronik, chronika, kronika, ч. kronika, слц. kronika, chronista «хроніст», вл. krînika, схв. хро̀ника, кро̀ника, слн. krînika;