КОМИНОК — ЕТИМОЛОГІЯ

пов’язане з [ко́минок] «тс.»;

Walde–Hofm. I 147. – Див. ще камі́н;

Ernout–Meillet I 90;

Дворецкий 1976, 149;

Fraenkel 213;

Kluge–Mitzka 343;

Bern. I 553–554;

Popović ZfSlPh 23, 127–128;

Skok II 133;

БЕР II 572;

Machek ESJČ 271;

Holub–Lyer 250;

Brückner 250;

Korbut PF 4, 398;

Sławski II 385;

Галай Веснік БДУ 1978/2, 34;

Цыганенко 210;

Фасмер II 302;

Топоров III 190;

Richhardt 67;

лат. camīnus «піч, горно; вогнище, жаровня» походить від гр. κάμῑνος «піч (для випалу або плавки), горно; кухонна піч», до якого зводиться також укр. камі́н;

очевидно, через польську або чеську і далі, можливо, через середньоверхньонімецьку мову (свн. kámīn «топка; камін, коминок; димохід, димар») запозичено з латинської;

р. [ко́мин] «передня частина печі; димохід, димар; верхня частина печі за трубою; невелика плита у кутку печі», [ко́мен] «тс.», [ко́мень] «передня частина печі; пічна труба, димохід; карниз для сірників; верх голландської печі», [ко́минь] «передня частина печі, виступ біля димоходу; пристосування перед піччю для виходу диму і для перегородки», бр. ко́мін «димар», ст. коминъ (1516), п. komin «димохід; димар (на даху будинку), комин; камін, коминок», ч. komín «димохід; [циліндр лампи]», слц. komín «димар; пристрій для провітрювання, висушування і под., схожий на димар; вертикальний жолоб у кам’яній стіні», болг. коми́н «димар; [вогнище]», [коми́на] «отвір над печерою», [коми́нь] «сажа», м. камин «димар», схв. [кòмūн] «димохід, димар; (ст.) вогнище, кухня», слн. kómen «вогнище; димохід, димар; припічок», [kómin) «тс.»;