КЛИНЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ
клин «загострений з одного кінця шматок дерева чи металу»
псл. klinъ або *kъlim›, пов’язане з *kolti «колоти» або *kъltі «тс.»;
р. болг. м. діал. клин, бр. клін, др. клинъ, п. слц. вл. нл. klin, ч. klín, схв. клȕн, слн. klìn;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вклини́тися
заклини́ти
клина́тий
«клиноподібний»
кли́не́ць
клинкува́ти
«оббивати клинцями (дерев’яну стіну хати)»
клинкуватий
кли́ння
(зб.)
клинови́й
клино́к
(зменш.)
клинува́тий
клину́ти
(у виразі к. зуби «зціпити зуби»)
клинцювати
клинцюва́тий
клинча́стий
клинча́тий
кли́нчик
поклинча́стий
розклини́ти
розкли́нювальний
роскли́нє
«вид орнаментики в різьбі»
ро́склинки
«прикрашені різьбою верхні кінці стовпів на ґанку»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| клін | білоруська |
| клин | болгарська |
| klin | верхньолужицька |
| клинъ | давньоруська |
| клин | македонська |
| klin | нижньолужицька |
| klin | польська |
| klinъ | праслов’янська |
| *kolti «колоти» | праслов’янська |
| *kъltі «тс.» | праслов’янська |
| *kъlinъ | праслов’янська |
| клин | російська |
| клȕн | сербохорватська |
| klin | словацька |
| klìn | словенська |
| klín | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України