КАПИ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, через польське посередництво запозичено з пізньолатинської мови;

плат. cappa «вид чоловічого убору; плащ з відлогою», слат. «вид світського, і чернецького одягу» етимологічно неясні;

недостатньо обґрунтоване віднесення до цієї групи слів (Bern. I 485) др. капа «міра зерна»;

р. [ка́па] «шапка, кашкет; хутряна шапка з вухами; покривало (на ліжко)», бр. ка́па «пікейне покривало (на ліжко)», п. kapa «покривало (перев. на ліжко, канапу); верхній літургійний одяг; [покривало від бджіл; дашок над піччю; капиця (ціпа)]; (ст.) верхній одяг (королівський, жіночий), плащ», ч. kápě «відлога, плащ з відлогою», слц. [kapa] «тс.», вл. kapa «чепець; каптур; бляшана оббивка (на дишлі); [верхній чоловічий одяг]», нл. kapa «сюртук; капиця», болг. [ка́па] «шапка, ковпак», м. капа «шапка, капелюх», схв. кȁпа «шапка, кепка, кашкет», слн. kápa «тс.», цсл. капа «шапка; плащ»;

вживання слова в словосполученні волосовий к. при наявності в тих самих говірках слова [ка́па] «залізний лист, що покриває дно ступи в олійниці» дозволяє припустити, що [кап] зазнало деетимологізації і семантичного зближення з [капа];

тюркські слова, очевидно, походять з іранських мов^ пор. пехл. kapāh «плащ», перс. qabā «верхній одяг, плащ», які разом з дінд. kāpā «збруя» повʼязуються з іє. *kap- «охоплювати»;

пор. дтюрк. qap «посудина, міх, бурдюк, мішок», qab «тс.», тур. kap (-bı) «посудина, посуд; блюдо; зовнішній покрив, покришка, верх, обгортка, футляр, чохол; обкладинка (книжки); тара», чув. кĕпе «сорочка», тат. [кэп] «одяг»;

очевидно, давнє запозичення з якоїсь тюркської мови;

р. ст. капь «міра зерна; міра ваги», ка́па́ «тс.», др. капь «вмістище; піхви; покрив крил у жуків; одиниця ваги (близько 4 пудів); гиря з цією вагою», капа «міра ваги»;

неясне;

запозичення з угорської мови;

уг. kopó «гончак; собака-шукач» етимологічно не зʼясоване, можливо, повʼязане з хант. kopylt- «хапати», фін. koppoa- «тс.»;

слц. kopov «гончак»;

результат контамінації слів ка́па «покривало; капюшон» і [ко́ба] «відлога» (див.);

існує також думка про власне словʼянське походження слова і про його звʼязок з [каблу́к] «дуга, вигин» (Iljinskij PF 11, 191; Фасмер II 151);

при цьому пояснюється як похідне від тюрк. каб (кап) «оболонка; футляр; взуття» або від запозиченого ар. ka‛b «пʼята»;

здебільшого вважається запозиченням з тюркських мов (Преобр. І 279; Дмитриев 558–559; Вахрос 48), хоча в них воно ніде не зафіксоване;

єдиного етимологічного пояснення не має;

р. бр. каблу́к «підбор»;

очевидно, слово звуконаслідувального походження (хоча вигук сучасних мов укр. р. кап, ч. kap (káp), п. вл. kap, схв. кȁп може бути вторинним);

повʼязується також з kopati «копати» (ЭССЯ 9, 144–145);

менш переконливе повʼязання (Младенов 231; РФВ 71, 460–462) з дінд. kapna- «слиз», виведення (Ильинский РФВ 73, 288–291) з псл. *kraprja, розглядання kapati (Otrębski LP 8, 307) як ітератива від kropiti або як форми, вторинної (Machek ESJČ 239–240) щодо kvapati (пор. слн. kvapati «капати»), етимологічно навряд чи повʼязаних (Фасмер II 217);

споріднене з лит. kapnóti «капати» (про дощ);

псл. kapati;

р. ка́пать, бр. ка́паць, др. капати «капати, текти, лити; старіти, руйнуватися», п. kapać «капати; перебувати в достатку; давати щось потроху; [убожіти; помирати, здихати]», ч. kapati «капати; гинути, падати від виснаження (про худобу)», слц. kapatʼ «зникати; гинути, дохнути (про худобу)», вл. kapać «капати», нл. kapaś «тс.», полаб. kopĕ (‹*kápe) «капає», болг. ка́пя «капаю; падаю (про листя, плоди), випадаю (про волосся); протікаю», м. капе «капає; падає (про листя, плоди), випадає (про волосся); протікає», схв. кȁпати «капати; текти (про посуд); крапати (про дощ)», слн. kápati «капати; литися», стсл. капати «капати, стікати»;

повʼязане як зменшена форма з ка́па «покривало, попона; відлога; капор, шапка» (через переносне значення «щось, що покриває»);

ч. ст. kapicě (зменш.) «каптур», слц. [kapica] «халявка чобота; частина ціпа», вл. khapica «покришка; головний убір», нл. kapica «гарний чоловічий сюртук», болг. [ка́пица] «шапочка», м. капица «шапочка; стручок, шкаралуща; купа снопів», схв. кȁпица «шапочка», слн. kápica «тс.»;

п. kaріса «чернеча ряса; чернечий каптур; (ст.) верхній одяг (зокрема, мусульманських пілігримів); (ст.) головний убір польських гірників, гірничий одяг з відлогою; капиця ціпа, гребінь даху»;

запозичення з церковнословʼянської мови;

цсл. стсл. капиштє «язичницький храм» повʼязане з стсл. капь «видиво, привид, образ», яке є, мабуть, старим запозиченням з давньочуваської (дунайськобулгарської) мови;

булг. *käp (пор. чув. кап «зовнішній вигляд, форма; фігура, корпус», уйг. kep «форма, картина», алт. kep, шор. käpkä «міра; зразок; копил», дтюрк. kep «форма»), очевидно, належить до пратюркського шару лексики тюркських мов;

походження не зʼясовано;

порівняння з р. копа́ть, гр. κόπτω (Meringer IF 18, 280), з гр. σκα̃πος «костур, скіпетр», лат. scāpus «костур, стрижень», двн. skaft «стрижень» (Bern. І 468) і виведення від іє. *keu̯op(Ильинский ИОРЯС 148–150) необґрунтовані;

р. ка́пище, бр. ка́пішча, др. капище «вівтар, жертовник; зображення, статуя; ідол», капь «образ, зображення», болг. ка́пище «язичницький храм»;

за одним припущенням (Радлов II 461; Lokotsch 61; Фасмер II 212; Супрун Тюркизмы 69–72; Sławski II 20), турецьке слово походить від перс. ḫäftān, за іншим (Корш ИОРЯС 1903, 30; Bern. I 468), є власне тюркським, утвореним з кап «мішок; футляр» і тон «одяг»;

тур. kaftan «вид верхнього довгого одягу» загальноприйнятої етимології не має;

запозичення з турецької мови;

р. кафта́н, ст. кавтан, ковтан, бр. болг. кафта́н, п. ч. слц. kaftan, м. кафтан, схв. кàфтан, слн. kaftán;

псл. kopa «купа; копиця, скирта; одиниця лічби; [громада]», похідне від kopati «копати» (первісно «нарита купа землі»);

споріднене з лит. kãpas «могила», kapaĩ «кладовище», лтс. kaps «60 штук; могила», kãpa (kãpe) «дюна», kapuole «купа», а також, з іншим ступенем чергування, лит. kōpos (мн.) «дюни», kopà «велика кількість», kõpti «згромаджувати докупи»;

лит. kapà «копа; 60 штук», лтс. kapa «тс.» вважаються запозиченнями з білоруської мови;

зближення з куп, ку́па (Iljinskij AfSlPh 29, 162–163; Ondruš Sl. Wortst. 129; Šaur Slavia 46/1,13–16) неприйнятне, як і виведення схв. кȍпа з романських мов (Skok AfSlPh ЗО, 308);

р. [копа́] «купа сіна, снопів хліба, копиця; одиниця лічби (60 снопів, огірків, раків тощо); півкарбованець, 50 копійок; велика кількість, купа чого-небудь», бр. капа́ «копиця сіна; одиниця лічби (60 штук)», др. копа «міра, 60 штук», п. kopa «копа (снопів, 60 штук); копиця (сіна)», ч. kopa «давня одиниця лічби (60 штук); скирта сіна, соломи; велика кількість чогось; шматок полотна ручної роботи», [kůpa], ст. kópa (kopa) «тс.», слц. kopa «купа каміння, землі; копиця; давня одиниця лічби (60, іноді 50 штук)», вл. нл. kopa «купа; одиниця лічби (60 штук)», полаб. ťǘpă «копа (60 штук)», болг. ко́па́ «копа, копиця», м.копа «стіжок сіна, скирта», схв. [кȍпа] «скирта, копиця», [копс] «тс.; купа дров на вугілля, укладених за формою скирти; п’ять горіхів, зібраних у купу», слн. kópa «стіг; копиця; 60 штук снопів та ін.; укладена за формою скирти купа дров на вугілля; купка з чотирьох горіхів; натовп»;