КАЛ — ЕТИМОЛОГІЯ

шукають пояснення також у звʼязку з назвами кольорів і плям (Фасмер II 163; Holub–Kop. 160; Fick BB 2, 197; Bezzenberger BB 16, 246; Pokorny 547–548; Trautmann 113–114) і зводять до іє. *kālos, наявного у лит. kalýbas (kalývas) «який має білу шию» (про собак), лат. cālidus «із світлою плямою на лобі» (про коней), cālīgō «темнота, туман», гр. κηλάς (κᾱλίς) «пляма, бруд», дінд. kālaḥ «синьо-чорний», kalaṅkam «пляма»;

зіставляється з гр. πηλός (παλός) «глина, болото, мул, багно» і зводиться до іє. *k^u̯a-lo-s (Meillet Études 418; Bern. I 475–476; Преобр. І 287; Machek ESJČ 235–236), однак гр. πηλός може бути повʼязаним і з лат. palleo «блідну» (Walde–Hofm. II 239–240), що робить це припущення непевним;

загальноприйнятої етимології не має;

малопереконливе припущення (Brückner 214) про звʼязок з лат. squalus «брудний»;

псл. кalъ;

р. бр. кал «екскременти», п. kał «тс.; (ст.) болото, трясовина; гуща», ч. слц. kal «рідке болото, бруд; осад, гуща», болг. кал «тс.», м. кал «бруд, сірка (у вусі)», схв. кȁо, кȃл «болото, мул, калюжа», слн. kál «тс.», kalja «бруд на тілі», стсл. калъ «болото, бруд»;

очевидно, похідне утворення від кал «бруд, болото» (див.);

похідне утворення від кал;

назва зумовлена тим, що пілоболюс кристалічний розвивається на кінських екскрементах (Словн. бот. 423);

не зовсім ясні форми;

очевидно, складні утворення з основи іменни- _ ка кал «бруд, грязь, болото» і компонентів, повʼязаних з основою дієслова [батува́ти] «бити», вигуковою основою буx(aтu) та ін;

перший компонент може бути повʼязаний і з основою іменника ко́ло «колесо»;

р. [колоби́на] «яма»;

повʼязане з кал «бруд, нечистота»;

назва зумовлена, очевидно, фарбувальними властивостями плодів черемхи (пор. нвн. [Tintenbeere] «черемха», букв. «чорнильна ягода»);

р. [калакалу́га, калакалу́ша] «тс.»;

складне утворення з основ кал «бруд» і мут-ний (мут-ити);

значення «баламутити» розвинулось пізніше;

р. [каламу́т] «баламут; безладдя, сварка», [каламу́тить] «мутити (воду); баламутити», бр. каламу́ць, каламу́ціць, п. [kałamucić, kałamęcić], слц. [kalamuta] «безладдя, сумʼяття; дурниці; дурень»;

очевидно, запозичення з молдавської мови;

молд. кэлу́ш «коник (у скрипці); кляп; прищіпка для білизни» повʼязане з кал «кінь», що походить від лат. caballus «тс.»;

псл. kaljuža, kaluža «калюжа»;

щодо дальшої етимології погляди розходяться;

можливо, повʼязане з kalъ (укр. кал «бруд, болото»);

пор. у тому ж значенні утворення з іншим суфіксом п. kal-eń «тс.»;

досить поширеним також є пояснення слова як результату сполучення словотворчого компонента ka-, наявного у словах каблу́ка, ка́верза, ка́діб, з іменником luža (Фасмер II 170; Brückner AfSlPh 39, 11; Malinowski PF 5, 117; Mikl. EW 153, 177);

реконструкція псл. *kalo-luža (Vasmer RSl 4, 164; Otrębski LP 5, 187; Holub–Kop. 161; Machek ESJČ 237) непереконлива;

р. [калю́жа́, калу́жа], [ка́лу́га] «калюжа; болото, драговина», бр. [калю́га], калю́жына «калюжа», п. kałuża, [kałuż], ст. kaługa, ч. kaluž, kaluže, ст. kaluha, слц. kaluž(a), kalužina, схв. кàљужа, кàљуга, слн. kalúža «тс.»;

очевидно, похідне утворення від кал «екскременти, нечистоти»;

неясне;

можливо, пов’язане з кал;

очевидно, запозичення з тюркських мов;

зіставляється з тур. kula «башта; вишка», kala «фортеця», крим.-тат. кала «тс.», кар. кала «фортеця, укріплення», які походять від ар. ḳalʽа «тс.»;

р. бр. каланча́;

псл. kaliti «гартувати (залізо), робити твердим», очевидно, похідне від kalъ «бруд, болото, глина» (укр. кал);

початкове значення «обвалювати в болоті, обмазувати»;

розвиток нової семантики пояснюється тим, що гартування гончарних виробів і надавання їм міцності досягалося закопуванням їх у глину;

зіставлення з лтс. kàlst «засихати», kàlss «сухий, худий», дірл. calath, calad «твердий», лат. callum, callus «мозоль, загрубіла шкіра» (Bern. I 476; Machek ESJČ 236; Walde–Hofm. І 140; Pokorny 523–524), з р. [коле́ть] «деревʼяніти, костеніти» (Меіllet MSL 14, 373; Zupitza GG 107), з герм. *kōljan «студити» (Vaillant RÉS 19, 112), з гол. hal «мерзлий ґрунт» (Holthausen ZfSlPh 24, 268), з лат. calēre «бути гарячим» (Мартынов Сл. и ие. аккомод. 149–150; Walde–Hofm. I 137) недостатньо обґрунтовані;

р. кали́ть «розжарювати; підсмажувати (горіхи), пекти (в печі)», бр. [каляніць] «гартувати, робити твердим», слц. kalitʼ «гартувати», болг. каля́, каля́вам «гартую», м. кали «гартує», схв. ка́лити «гартувати», слн. kalíti «тс.»;

не зовсім ясне;

вважається спорідненим з лтс. kaļuôt «базікати», двн. halôn «кричати, приносити», лат. calo, -āre «викликати, скликати», гр. καλέω «кличу», дінд. uṣākalaḥ «півень» («той, хто рано кричить») (Фасмер II 172; Walde–Hofm. І 141; Boisacq 397);

виводиться також, як запозичене спочатку в російські діалекти Поволжя, з чув. кала «говорити», ст. *kȧlȧ «тс.», спорідненого з дтюрк. keläčü «слово», käläči «мовлення, розмова, бесіда», монг. kele «говорити» (Баскаков та ін. Інструкція 130);

на думку Добродомова (РЯШ 1971/1), слово походить з булгарської мови;

р. каля́кать, бр. каля́каць «тс. »;

слов’янські прислівники з кінцевим -ь, можливо, більш давні порівняно з koli, kolě, що тлумачаться або як прислівникові утворення, видозмінені за аналогією до інших прислівників на -і, -ě (Specht KZ 52, 90), або як адвербіалізовані займенниково-прислівникові утворення у різних формах місц. в. одн., співвідносні з kolь, старим зн. в. одн. (Vondrak І 482);

споріднене з лит. keli «декілька; скільки, як багато; деякі», kõl «як довго; поки», kõliai, kõlei «тс.», гр. πηλίκος «наскільки великий», лат. qualis «який»;

генетичне розмежування сл. koli/ kolь «коли, в який час; як, якщо» і питального koli «скільки, наскільки» недостатньо аргументоване, як і зближення -koli у постпозиції до займенників, прислівників і частки nі «ні» з дінд. khalu (ná khalu «ніколи, зовсім ні»), khálu «справді, дійсно» (Machek ESJČS 214; Slavia 16, 168–170; 23, 67);

псл. kolě/ koli/kolь «коли, в який час; як, якщо; скільки», результат розширення суфіксальним формантом -l-(ě, і/ь), пов’язаним з часткою псл. li/Іь «чи», займенникової основи *ko-, утвореної, як і коренева частина kъ- питально-відносного займенника kъto «хто», від питального займенника *kъ, що продовжує іє. *k^uo-/k^uе-k^ui-;

р. заст. Коли́ «як, якщо; [коли, в який час; чи, чи так; або]», колъ «як, якщо», бр. калі́ «коли», др. коли «в який час, коли; як, якщо», коль «як, якщо», болг. [ко́ле] «як», [коль], заст. [ко́ли] «тс., якщо; коли, в який час», схв, [kȍlje] (у виразах nije коли», nemam kȍlje «тс.»), ст. [koli] «тс., скільки, як», слн. kòli «наскільки, скільки», kóli «як багато; досить», стсл. коли «коли, в який час; скільки», коль «як; як багато; скільки»;

пізніше на українському ґрунті з цим прийменником злився прислівник-прийменник ст. око́ло «навколо, біля», в якому зазнало редукції початкове о (результатом його неповної редукції є ў, в, що зберігається в формах [вко́ло] «навколо», довко́ла, навко́ло>. – Мельничук CM III 140, 146–147; ІУМ Морфологія 437– 438; Фасмер III 129; Sławski II 369; Machek ESJČS 215; ESSJ Sl. gr. 88– 91. – Див. ще ко́ло¹, о́ко́ло;

псл. kolo «біля, поруч, близько», прийменник, утворений на основі форми зн. в. одн. іменника kolo «коло» (пор. лат. circum «навколо» і зн. в. одн. від circus «коло»);

р. [ко́ло́] «коло, поблизу, біля, навколо, близько (про кількість, час)», бр. [кала́] «коло, біля, поруч, при», [ко́ло] «тс.», п. koło «тс.; навкруги, навколо; близько (про кількість, час)», [kole] «коло, біля», ч. сx.-мор. [kol’е] «біля; поруч; близько», слц. поет. kolo «біля, навколо, довкола; кругом, навкруги», болг. заст. [кол] «біля, поруч», схв. рідк. kolo «біля, навколо»;