КАЗНІ — ЕТИМОЛОГІЯ

казна́ «державна скарбниця, гроші» (заст.)

тур. hazine (hazne) «казна, скарб», крим.тат. хaзнa, тат. хäзінä, хазінä «тс.» походять від ар. ḥazīηa, ḥazna «тс.»;
запозичення з тюркських мов;
р. бр. казна́, болг. хазнà, схв. (h)àzna «скарб»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

казе́нець «утримуваний за рахунок казни»
казе́нка «державна винна крамниця; горілка у цій крамниці» (заст.)
казе́нний
казе́нщина
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ḥazīηa арабська
ḥazna «тс.» арабська
казна́ білоруська
хазнà болгарська
хaзнa кримсько-татарська
казна́ російська
хäзінä татарська
хазінä «тс.» татарська
hazine «казна, скарб» (hazne) турецька
hazne турецька

ка́зня «вʼязнична камера»

псл. kaznь, похідне від kazati «казати, говорити»;
повʼязання з ка́ятися (Mikl. EW 107; Преобр. І 69; Holub–Kop. 166; Kořínek LF 57, 353) або з [кази́ти] (Bern. I 496–497) позбавлене підстав;
спочатку означало «розказування, повчання», потім «наказ, рішення», далі «вирок, рішення про покарання» і, нарешті, «кара»;
р. казнь «смертна кара, страта», казни́ть, др. казнь «кара», казни́ти, п. kaźń «кара, тортури; місце покарання; (ст.) наказ», ч. kázeň «дисципліна», ст. kázn (kázň, kázen, kázeň) «кара», слц. kázeň «проповідь, повчання; дисципліна», вл. kaznja «наказ; дисципліна», нл. kazń «наказ; закон», болг. ст. ка́зън «кара, смертна кара», м. казна «тс.», схв. кȃзна «кара», кȃзан «тс.», слн. kázen «кара; штраф; пеня», стсл. казнь «кара; рішення», казнити «карати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

казни́ти «карати»
казни́ця «виправна вʼязниця»
казнь «міська вʼязниця»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ка́зън «кара, смертна кара» (ст.) болгарська
kaznja «наказ; дисципліна» верхньолужицька
казнь «кара» давньоруська
казни́ти давньоруська
казна «тс.» македонська
kazń «наказ; закон» нижньолужицька
kaźń «кара, тортури; місце покарання; (ст.) наказ» польська
kaznь праслов’янська
kazati «казати, говорити» праслов’янська
казнь «смертна кара, страта» російська
казни́ть російська
кȃзна «кара» сербохорватська
кȃзан «тс.» сербохорватська
kázeň «проповідь, повчання; дисципліна» словацька
kázen «кара; штраф; пеня» словенська
казнь «кара; рішення» старослов’янська
казнити «карати» старослов’янська
kázeň «дисципліна» чеська
kázn «кара» (kázň, kázen, kázeň), (ст.) чеська
ка́ятися ?
кази́ти ?

бо́зна «невідомо, хтозна; -- р. [бознат], слц. bohzná, болг. бозна, схв. бȏгзнā, bozna «тс.»

утворення на основі виразу бог знає (псл. bogъ znajetъ);
пор. Ка́зна, хто́зна, слц. bohvie «бозна»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
bohvie «бозна» словацька
бог знає (псл. bogъ znajetъ) ?
Ка́зна ?
хто́зна ?

каза́ти «говорити; [показувати Ж]»

щодо розвитку значення «показувати» – «говорити» пор. гр. δείκνυμι «показую» – лат. dīco «говорю»;
зіставлення з дінд. śasti (‹*k῀ās-) «показує навчає; наказує; карає» (Machek ESJČ 246) допустиме, хоча й викликає деякі сумніви щодо фонетичних співвідношень;
іє. *kek῀- (*kegʼ-), *kōk῀- (*kōgʼ-);
споріднене з дінд. kā́śate «зʼявляється, блищить, світить», cákṣatē «бачать, спостерігають; зʼявляються», ав. ākasaṯ «побачив», гр. τέκμωρ «знак, риса»;
псл. kazati «показувати»;
р. каза́ть «показувати», сказа́ть «сказати», бр. каза́ць «казати; показувати», др. казати «тс.; навчати; карати», п. kazać «казати; веліти; проповідувати», ч. kázati «проповідувати; наказувати; (ст.) показувати, карати», слц. kázať «проповідувати; наказувати; [говорити]», вл. kazać «наказувати; замовляти; запрошувати», нл. kazaś «тс.», болг. ка́звам (ка́жа) «кажу; називаю, наказую», м. каже «скаже, розкаже; покаже, вкаже», схв. ка́зати «сказати; показати», слн. kázati «показати», стсл. казати «указувати; навчати; наказувати; проповідувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вика́жчик
ви́каз
вика́зувач
відка́з «відмова»
відказа́ти «відмовити; заповісти»
відка́зувати «нарікати»
вказі́вка
вказівни́й
дока́жчик
до́каз
доказа́ти «довести; донести»
дока́зка «наклеп»
доказо́вий
зака́з «заборона»
заказа́ти «заборонити»
зака́зни́к
кажба́ «розповідь»
каза́льниця «амвон»
каза́ння «проповідь»
ка́зань «слово, промова»
каза́тель «промовець»
ка́зень «тс.»
ка́зи «розмови» (та перека́зи)] Ж
ка́зка
казка́р
казко́вий
ка́зчаний «казковий»
нака́з
наказа́ти «звеліти»
нака́зни́й
наказо́вий
наока́з «напоказ»
напока́з
оказа́ти «виявити»
оказа́тися «виявитися»
пере́каз
підка́жчик
підка́з
підказа́ти
підка́зувач
пока́жчик
по́каз
показа́ння
показа́ти
показни́й
пока́зник
показо́вий
показу́ха
прика́жчик (іст.)
прикажчикува́ти (іст.)
приказа́ти «наказати» (розм.)
при́казка
ро́зказ «наказ» (заст.)
ро́зка́з «оповідання»
ро́зказка «балачка»
розка́зник «оповідач»
ро́зказні
розказня́ «балачка; оповідання»
сказ «вказівка»
сказа́ння
ска́зка «казка»
ука́жчик
ука́з
ука́зка
ука́зник «укажчик»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ākasaṯ «побачив» авестійська
каза́ць «казати; показувати» білоруська
ка́звам «кажу; називаю, наказую» (ка́жа) болгарська
kazać «наказувати; замовляти; запрошувати» верхньолужицька
δείκνυμι «говорити» грецька
δείκνυμι «показую» грецька
τέκμωρ «знак, риса» грецька
śasti «показує навчає; наказує; карає» (‹*k῀ās-)(Machek ESJČ 246) давньоіндійська
*k῀ās- давньоіндійська
kā́śate «зʼявляється, блищить, світить» давньоіндійська
cákṣatē «бачать, спостерігають; зʼявляються» давньоіндійська
казати «тс.; навчати; карати» давньоруська
*k<SUP>u̯</SUP>ek῀- (*kegʼ-) індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>egʼ- (*kōgʼ-) індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>ōk῀- індоєвропейська
*k<SUP>u̯</SUP>ōgʼ- індоєвропейська
dīco «говорю» латинська
каже «скаже, розкаже; покаже, вкаже» македонська
kazaś «тс.» нижньолужицька
kazać «казати; веліти; проповідувати» польська
kazati «показувати» праслов’янська
каза́ть «показувати» російська
сказа́ть «сказати» російська
ка́зати «сказати; показати» сербохорватська
kázať «проповідувати; наказувати; [говорити]» словацька
kázati «показати» словенська
казати «указувати; навчати; наказувати; проповідувати» старослов’янська
kázati «проповідувати; наказувати; (ст.) показувати, карати» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України