КАЗ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кази́ти «псувати, спотворювати»
псл. kaziti, початкове каузатив до čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h)«щось гидке», паралельного до *kak(k)(пор. кал), і порівняння розвитку значення до вірм. kʽakem «псую, знищую» (Kořínek LF 68, 93) або ж зіставлення з лит. kežėˊti «ставати кислим, терпким» (Machek Rechersches 82–86) чи góžti, góžiti (про псування пива) (Machek ESJČ 246);
р. [кази́ть] «псувати», бр. [казі́ць], п. kazić «тс.», др. казитися «псуватися», каш. [kazić] «бити, товкти; прищеплювати заразу», ч. kaziti «псувати, розбещувати», слц. káziť «тс.», вл. kazyć «псувати; заважати», нл. kazyś «тс.», схв. нака́зити «спотворити, викривити», слн. kazíti «псувати, шкодити», стсл. казити «псувати; каструвати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
каз
«сказ, шаленство, оскаженіння»
кази́тель
«той, хто псує Ж; неспокійний, вередливий хлопчик Кур»
казитися
«впадати в лють, скаженіти; пустувати, жирувати»
ка́зі́нка
«проступок»
(?)Г, Ж
прокаже́ний
прока́за
прока́зний
скаже́ний
скажени́на
скажені́вка
«сказ»
скажені́ти
скаженкува́тий
скаженю́ка
«хвора на сказ тварина»
скажиня́
«шалена людина»
сказ
«гостре інфекційне захворювання; несамовитість; [огріх при оранці Me]»
ска́за
«огріх, вада»
скази́тися
«захворіти на сказ; розлютитися; [зіпсуватися]»
сказь
«шал; шалена людина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| казі́ць | білоруська |
| kazyć «псувати; заважати» | верхньолужицька |
| kʽakem «псую, знищую» | вірменська |
| казитися «псуватися» | давньоруська |
| *kak(k) | індоєвропейська |
| *kā˘g(h) | індоєвропейська |
| kazić «бити, товкти; прищеплювати заразу» | кашубський |
| kežėˊti «ставати кислим, терпким» | литовська |
| góžiti (про псування пива)(Machek ESJČ 246) | литовська |
| góžiti | литовська |
| kazyś «тс.» | нижньолужицька |
| kazić «тс.» | польська |
| kaziti | праслов’янська |
| čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h) | праслов’янська |
| кази́ть «псувати» | російська |
| нака́зити «спотворити, викривити» | сербохорватська |
| káziť «тс.» | словацька |
| kazíti «псувати, шкодити» | словенська |
| казити «псувати; каструвати» | старослов’янська |
| kaziti «псувати, розбещувати» | чеська |
коза́ «самиця козла, Capra hircus L.» (зоол.)
запозиченням із слов’янських мов вважається алб. kozinë «вовна», k’ozë «печене козяче м’ясо»;
неприйнятне твердження про запозичення слов’янських форм з тюркських мов, у яких є слова типу тур. käzä «коза», крим.-тат. чаг. kätši, тат. [kädzä], чув. качака «тс.» (Korsch RSI III 337; Niederle RÉS II 23–25; Трубачев Назв. дом. жив. 86–89);
виведення псл. koza і дінд. aja від давнішого іє. *xg’a (Мартынов Сл. и ие. аккомод. 161 –162) непереконливе;
існує думка про давню контамінацію двох первісних основ – *(s)kēgos/*_(s)kōgos «козел» (походить від *(s)kēg-/ *(s)kəg- «підскакую») і *ag’a-/*ag’i- «коза» (Георгиев Въпр. на бълг. етим. 18, 58–59);
зіставляється також з алб. keth «козеня», дангл. hǽcen «тс.», hacele «плащ», гот. hakuls, дісл. Hqkull «тс.; верхній одяг», снн. hoken «козлик» (Meyer EW 185; Pedersen KZ 36, 335; Holthausen AeWb 143; Младенов Slavia 10, 251; RÉS 4, 197; Meillet Études 172; Bern. І 595–596; Torp 67; Pokorny 517–518) і з дінд. chagaḥ «козел», chagā «коза» (Uhlenbeck 94; Zupitza GG 27);
очевидно, споріднене з дінд. aja «тс.», ajáḥ «козел», сперс. azak «коза», лит. ožkà «коза», ožỹs «козел», прус. wosse «коза», як псл. kostь «кістка» з дінд. ásthi «тс.»;
псл. koza;
р. болг. коза́, бр. каза́, др. коза, п. ч. слц. вл. koza, нл. слн. kóza, полаб. ťöză (küza), м. коза, схв. кòза, стсл. коза «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кі́зій
«козячий»
кізли́ця
«сарна»
кізли́чка
«козина шкура»
кізля́
«маля кози»
кізля́к
«тс.»
кізь-кізь
(вигук, яким підкликають кіз)
коз
(вигук, яким відганяють кіз)
коза́р
«пастух кіз»
коза́рка
«загін, хлів для кіз»
козе́л
«цап»
козеня́
козина́
«копчене бараняче м’ясо»
кози́на
«тс.»
кози́нець
«сарай для кіз»
ко́зи́ний
«такий як у кози; який пасе кози»
кози́нячий
кози́ця
козівни́к
«фахівець з козівництва»
козівни́цтво
ко́зій
«козячий»
ко́злик
козли́н
«цапиний, баранячий»
козли́на
«тс.; м’ясо козла або кози»
козли́ця
ко́злище
«цап, козел»
(заст.)
козлови́на
«козяча або козляча шкіра»
козло́вня
«підприємство, де обробляється козляча шкіра»
козлуватий
«з коротким хвостом»
козля́
«тс.; цапеня»
козля́тина
«м’ясо козла або кози»
козля́чий
«тс.; пошитий із шкіри, хутра цапа»
ко́зува́тий
«схожий на козу»
козу́ля
«дика коза, сарна»
козь-козь
«тс.»
ко́зю́-ко́зю́
козю́сю-козю́сю
козя́
козя́р
«тс.»
козя́рка
«обгризена (козами) гілка»
козя́тко
ко́зя́чий
косу́ля
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kozinë «вовна» | албанська |
| keth «козеня» | албанська |
| каза́ | білоруська |
| коза́ | болгарська |
| koza | верхньолужицька |
| hakuls | готська |
| hǽcen «тс.» | давньоанглійська |
| aja | давньоіндійська |
| chagaḥ «козел» | давньоіндійська |
| aja «тс.» | давньоіндійська |
| ásthi «тс.» | давньоіндійська |
| Hqkull «тс.; верхній одяг» | давньоісландська |
| коза | давньоруська |
| *xg'a | індоєвропейська |
| kätši | кримсько-татарська |
| ožkà «коза» | литовська |
| коза | македонська |
| kóza | нижньолужицька |
| ťöză (küza) | полабська |
| koza | польська |
| koza | праслов’янська |
| kostь «кістка» | праслов’янська |
| koza | праслов’янська |
| wosse «коза» | прусська |
| коза́ | російська |
| кòза | сербохорватська |
| hoken «козлик» | середньонижньонімецька |
| azak «коза» | середньоперська |
| koza | словацька |
| kóza | словенська |
| коза «тс.» | старослов’янська |
| kädzä | татарська |
| käzä «коза» | турецька |
| kätši | чагатайська |
| koza | чеська |
| качака «тс.» | чуваська |
| k'ozë «печене козяче м’ясо» | ? |
| *(s)kēgos/*_(s)kōgos «козел» (походить від *(s) | ? |
| *(s)kəg- «підскакую» | ? |
| *ag'a-/*ag'i- «коза» | ? |
| hacele «плащ» | ? |
| chagā «коза» | ? |
| ajáḥ «козел» | ? |
| ožỹs «козел» | ? |
коза́ «холодна, буцегарня; карцер» (заст.)
очевидно, запозичення з польської мови;
п. koza «тс.» виникло, мабуть, на основі п. ст. kloza «замкнене приміщення (особливо для божевільних); в’язниця; холодна, буцегарня; карцер», що походить за посередництвом свн. klôs(e) «келія (у монастирі)» і нар.-лат. *clōsa «замкнене місце» від лат. clausa «комора»;
зміна форми етимологічно непрозорого слова є результатом зближення з словом koza в одному з його значень;
бр. каза́, ч. [koza] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| каза́ | білоруська |
| clausa «комора» | латинська |
| *clōsa «замкнене місце» | народнолатинська |
| koza «тс.» | польська |
| kloza «замкнене приміщення (особливо для божевільних); в’язниця; холодна, буцегарня; карцер» | польська |
| klôs(e) «келія (у монастирі)» | середньоверхньнімецька |
| koza «тс.» | чеська |
| kloza «замкнене приміщення (особливо для божевільних); в’язниця; холодна, буцегарня; карцер» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України