КА — ЕТИМОЛОГІЯ

відрив р. болг. схв. ба від укр. ба, ч. п. слц. ba (Фасмер І 99; Bern. І 36; Sadn.–Aitz. VWb. І 61) необґрунтований;

пор. аналогічний паралелізм вигуку на і частки но, часток р. ка і ко та ін;

іє. *bhā, займенникова форма, споріднена з *bho, від якої походить і укр. бо;

лит. bà (стверджувальна частка), лтс. ba (підсилювальна частка), ав. bā «справді», вірм. ba (видільна частка), гр. φή «немов, ніби»;

псл. ba;

р. болг. м. схв. ба (вигук, частка), п. ч. слц. ba «справді», слн. bà (вигук нехтування);

запозичення з тюркських мов, очевидно, через російську;

тур. bas «голова», аз. крим.-тат, тат. баш, як. бас, ойр. паш «тс.» є спільнотюркською основою;

форма з -ка утворилась, мабуть, на ґрунті російської мови;

менш переконливе припущення (Фасмер–Трубачев І 139) про її походження від тюркської форми давального відмінка baška;

р. башка́;

утворено з прислівника вон і частки -ка, тієї самої, що і в ни́нька, ту́тка, [вну́ка], спорідненої з дінд. kam (частка узагальнення), ав. kā «тс.», лит. ст. -ka- (вказівна частка), гр. κα, κεν, можливо, також псл. kъ(n), укр. к;

р. [во́нки] «геть», бр. во́нкі «назовні», м. [вонка] «надвір»;

складна прислівникова форма, результат злиття прислівників ген, де і частки -ка (див.);

результат гаплології та деетимологізації назви *сиво(во)рон(ка) або *сизоворон(ка), що є складними словами;

результат гаплології та деетимологізації назви *сиво(во)рон(ка) або *сизоворон(ка), що є складними словами;

до перенесення етнічних назв на танці пор. лезгі́нка, цига́ночка, р. венге́рка тощо;

запозичення з польської мови;

п. mazur, mazurek, mazurka (танець) походить від етнічної назви Mazur;

р. бр. болг. мазу́рка, ч. вл. mazurka, слц. слн. mazúrka, м. мазурка, схв. мàзӯр(ка);

псл. *sorka i *svorka;

перший варіант пов’язують з лит. šárka «сорока», прус. sarke «тс.», дінд. śarí (śā́riḥ) «якийсь птах», śārikā «індійська сорока», а також з лат. cornīx «ворона», гр. ϰόραξ «ворон»;

іє. *k῀or-;

варіант з початковим sv- зіставляють з псл. *sv^ьr̥čati «видавати звук, сюрчати»;

р. соро́ка, бр. саро́ка, др. сорока, п. вл. нл. sroka, ч. слц. straka, полаб. svorko, болг. м. свра́ка, схв. свра̏ка, слн. sráka;

псл. -ka, -ko, -ky;

споріднене з лит. -k, -ki, ст. ka- (dúo-k «дай», dúo-ki «тс.», ст. tas-ka-jau «той самий»), гр. -κα, -κε, -κεν (ἡνίκα «коли»), дінд. kám (підсилювальна частка після форм наказового способу), ав. kā «так, звичайно»;

р. -ка, -ко, [-ки], бр. -ка, ки, п. -k, -ki, ч. слц. -ka, -ky, вл. нл. -ka, -ko, болг. м. схв. слн. -ка;

повʼязане з етнонімом кабарди́нець, похідним від географічної назви Кабарда́ (черк. Kabarde), що тлумачиться як утворене з відомих у кавказьких мовах основ слів ка «смуга» і бард «берег» (Мельхеев 40) або виводиться від імені легендарного вождя, який привів у цю місцевість частину адигейських племен (Никонов 165);

р. кабарди́нка, бр. кабардзі́нка «тс.»;

найвірогідніше пояснення вихідного псл. *skeu-k- (*skeu-p-) ‹ *skeu- «гострий; різати» (Младенов 698; Ильинский РФВ 78, 204);

заслуговує на увагу також спроба пояснити слово як запозичення фіно-угорського походження;

пор. фін. hauki (ест. haug) «щука», удм. tšipei̯ «тс.» (Топоров–Трубачев 246–247), у яких відображена прафінська парадигма *tšaup-/tšauki, звідки, можливо, псл. *ščuk-/ščup-/ščub-;

менш переконливі інші пов’язання: зі щу́пати (Младенов 698) і щу́плий (Brückner 545; Machek ESJČ 626), із двн. sciuhen «лякати», н. scheuchen «відлякувати» (Черных II 437), свн. schûlen «ховатися, чатувати, виглядати», ірл. cúil «схованка», лат. obscūrus «темний» (Loewenthal WuS 10, 150), з коренем іє. *steig- «вістря», напр., у гр. στίζω «колю» (Neuhauser Wien. sl. Jb. I 111), з р. [ще́чить] «красти» (Горяев Доп. 1, 59–60), з вл. šćukać «рвати, смикати, щипати» (Schuster-Šewc 1423–1424);

очевидно, пов’язане з іншими назвами тієї самої риби, де при спільному початку основи в кінці замість -k- виступають -p-/-b- (пор. укр. [щу́па], щупа́к, нл. šcipjel (‹ šćupjel), п. ст. szczubiel, [szczubeł]);

псл. ščuka, етимологічні зв’язки якого не зовсім ясні;

р. болг. щу́ка (іхт.) «Esox lucius L.», бр. шчупа́к «щука», п. (ст., діал.) szczuka, ч. štika, слц. št’uka, вл. šćuka, нл. [šćipjeł], полаб. st’auko/st’aiko (‹ *ščuka), болг. щу́ка, м. штука, схв. шту̏ка, слн. ščúka;

звуконаслідувальне утворення, подібне до цві́ркати (див.);

р. [чвы́ркать] «жадібно й проворно їсти», п. ćwierkać «цвірінькати», слц. čvrkat’ «булькати», схв. чвр̏ка «цвірінькання, щебетання»;