ЙОНА — ЕТИМОЛОГІЯ

результат аналогійного вирівнювання звукової форми займенників др. онъ, она, оно до форм непрямих відмінків его (јего), його, ему (јему), йому і т. д;

р. [ён, йина́, йено́], бр. ён, яна́, яно́;

через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;

гр. Ἰωνς (як і лат. Jonas) походить від гебр. ōne, букв. «голуб»;

р. Иона, бр. Іо́на, п. Jonasz, ч. Ion, Ijón, слц. Jonáš, болг. Йона́т, слн. Jonas, стсл. Иона;

складне утворення з вигуку і або давньої основи вказівного займенника, збереженої в сполучнику і, та частки он (див.);

запозичене з англійської мови, можливо, через посередництво французької і німецької;

англ. ion (фр. ion, HİM. Ión) «тс.» створено як науковий термін у XIX ст. М. Фарадеєм на основі гр. ἴov (ἰών) «ідучий», дієприкм. від дієслова εμι, ἰέvαι «іти», спорідненого з лат. ео, īre «тс.», псл. iti, укр.іти́;

р. ио́н, бр. іо́н, п. jon, ч. ion, jont, ijon, слц. ión, iont, вл. ion, болг. йон, схв. ōн, слн. ión;