Й — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ай (вигук)
паралельні утворення дінд. ai, гр. αί, лат. ai, нвн. еі, фр. аїе;
праслов’янське складне утворення з вигуку а і менш ясного й (j), яке могло стояти первісно перед а (пор. вигук яй або вигуки ой, йой і йо) чи після нього, в супроводі якогось наступного голосного, що зредукувався й занепав;
спроби конкретнішого з'ясування первісної форми (Шанский ЭСРЯ І 1, 54; Machek ESJČ 34) поки що малопереконливі;
р. бр. болг. ай, п. ч. слц. вл. нл. м. aj, схв. ȃj, слн. àj;
Фонетичні та словотвірні варіанти
а́йкало
а́йкати
ая́й
«тс.»
(ай-аи)
ая́йкало
ая́йкати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ай | білоруська |
| ай | болгарська |
| aj | верхньолужицька |
| αί | грецька |
| ai | давньоіндійська |
| ai | латинська |
| aj | македонська |
| aj | нижньолужицька |
| еі | нововерхньонімецька |
| aj | польська |
| ай | російська |
| ȃj | сербохорватська |
| aj | словацька |
| àj | словенська |
| аїе | французька |
| aj | чеська |
| а (j) | ? |
| й (j) | ? |
| а (пор. вигук яй або вигуки ой, йой і йо) | ? |
брат
псл. bratrъ, bratъ;
споріднене з гр. φρατηρ, φρατωρ «член фратрії», прус. brāti, bratrikai (мн. зменш.) «братки», лит. broterelis «братик», лтс. brātarītis «братець», дінд. bhratā «брат», ав. brātar-, ос. ärvad, вірм. ełbair, лат. frāter, ірл. brāthir, гот. brōþar, двн. bruoder, тох. А рrасаr, тох. В procer «тс.»;
пор. ще зменш. лит. brólis, лтс. brālis, іллір. Βρα;
недостатньо обґрунтоване пов’язання слов’янських форм з іє. *bher-, bhra- «нести, родити» (Горяев 26–27);
р.бр.болг. м. брат, др. братъ, братръ, п. brat, ст. bratr, ч. bratr, ст. brat, слц. brat, вл. bratr, brat, (мн.) bratřa, нл. brat, bratš, полаб. brot, схв. брȁт, слн. bràt, стсл. братръ, братъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бpamúxa
«тс.»
бра
«брате»
братeйка
«братик»
брата́к
«друг»
брата́н
«племінник»
брата́нич
брата́нна
«дочка брата»
брата́нок
брата́ти
«здружувати»
брата́тися
брата́ч
«тс.»
бра́таш
«тс., брат»
брата́шшя
«братці»
братва́
бра́тейко
брате́льник
«старший брат церковний»
брате́рник
«тс.»
брате́рній
брате́рство
брати́ло
«брата»
брати́м
«побратим»
брати́мство
«побратимство»
бра́тин
брати́на
«братуха, [дружина брата Пі]»
брати́ня
брати́телі
«двоюрідні брати і сестри»
брати́ця
«дружина брата»
бра́тичич
«тс. (по брату)»
брати́ща
(зб.)
братівство́
«брати»
(зб.)
братівщина
«тс.; військова дружина, загін»
бра́тія
братки́
«вид хлібного печива»
(мн.)
бра́тнин
бра́тній
братня́к
«син дядька чи тітки»
братня́чка
«дочка дядька чи тітки»
брато́ва́
«тс.; дружна компанія»
братови́зна
«спадщина після брата»
братра́нець
«тс.»
бра́тство
бра́ття
брату́нок
бра́тунь
брату́сь
бра́тця
«брати»
бра́тчик
бра́тчик
«брат; член братства (церковного тощо); член Січі»
братчина́
«братство»
бра́тчиця
«учасниця в дівочому братстві»
бра́тщина
«церковне братство»
братьо́
«тс.; товариш, побратим, двоюрідний брат»
бра́шень
«тс.»
брита́нець
бря
«тс.»
й
по́брат
«побратим»
побратим
побрати́мець
побрати́мий
побрати́мство
побра́тний
по́бро
«тс.»
ро́збрат
«ворожнеча»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| brātar- | авестійська |
| bratr (мн.) | верхньолужицька |
| brat (мн.) | верхньолужицька |
| bratřa (мн.) | верхньолужицька |
| ełbair | вірменська |
| brōþar | готська |
| φρατηρ | грецька |
| bruoder | давньоверхньонімецька |
| bhratā «брат» | давньоіндійська |
| братъ | давньоруська |
| Βρα | іллірійська |
| *bher- | індоєвропейська |
| brāthir | ірландська |
| frāter | латинська |
| brātarītis «братець» | латиська |
| brālis | латиська |
| broterelis «братик» | литовська |
| brólis | литовська |
| брат | македонська |
| brat | нижньолужицька |
| bratš | нижньолужицька |
| ärvad | осетинська |
| brot | полабська |
| brat | польська |
| bratrъ | праслов’янська |
| brāti | прусська |
| брȁт | сербохорватська |
| brat | словацька |
| bràt | словенська |
| братръ | старослов’янська |
| братръ | українська |
| братъ | українська |
| bratr | чеська |
| bratъ | ? |
| φρατωρ «член фратрії» | ? |
| зменш «братки» | ? |
| А | ? |
| procer «тс.» | ? |
| ще | ? |
| brólis | ? |
| bhra- «нести, родити» | ? |
| брат | ? |
| bratr | ? |
| brat | ? |
небеса́
частина похідних в українській мові є формами, успадкованими з праслов’янської мови або пізніми власними новотворами, у т. ч. й кальками;
стсл. нєбєса є формою наз.-зн. в. мн. від нєбо «небо», іменника s-основ;
запозичення зі старослов’янської мови;
р. болг. небеса́, бр. нябёсы, др. небеса, п. niebiosa, ст. і діал. niebiesa, ч. nebesa, слц. nebesá, вл. нл. njebjesa, м. небеса, схв. небèса, слн. nebésa;
Фонетичні та словотвірні варіанти
донебе́сний
«піднебесний»
наднебе́сний
«який над небом»
небеский
«синій, блакитний»
небе́сний
небе́ський
«небесний»
небі́сє
«небеса»
піднебе́сна
піднебе́сний
піднебе́сся
принебе́сний
«піднебесний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| нябёсы | білоруська |
| небеса | болгарська |
| njebjesa | верхньолужицька |
| небеса | давньоруська |
| небеса | македонська |
| njebjesa | нижньолужицька |
| niebiosa | польська |
| небеса | російська |
| небèса | сербохорватська |
| nebesá | словацька |
| nebésa | словенська |
| нєбєса | старослов’янська |
| й | чеська |
| nebesa | чеська |
| й | ? |
| від нєбо «небо» | ? |
| від нєбо «небо» | ? |
| від нєбо «небо» | ? |
| niebiesa | ? |
моги́ла «яма для поховання; насип над похованим; [обрубані верхівки дерев, складені в купу (у гуцулів-дереворубів); глиняна форма]»
інші спроби пояснення (див. Фасмер–Трубачев II 634–635), у т. ч. й виведення від іллір. *go/ am(u)l- (Орел ОЛА 1981, 301–302), недостатньо переконливі;
слово могло бути успадковане ще з доіндоєвропейського періоду (пор. Хубшмид Этимология 1967, 243–245);
псл. mogyla «купа», очевидно, пов’язане з *mogti «могти», первісно «тягти» (отже, «стягнене в купу»);
р. болг. моги́ла, бр. магі́ла, др. могыла «курган», п. mogiła, ч. слц. mohyla, вл. mohiîa «тс.», полаб. migkolа, схв. мòгила, гòмила «купа», слн. gomíla «тс.», стсл. могыа, гомила;
Фонетичні та словотвірні варіанти
замоги́льний
мо́ги́лки́
моги́льник
«той, хто копає могили; стародавнє кладовище»
моги́льщик
«працівник на кладовищі»
могиля́к
«гробарик, могильник, Necrophorus vespillo L.»
(ент.)
могли́ці
«кладовище»
надмоги́льний
намоги́лувати
«насипати могилу»
намоги́льний
помоги́льний
«який живе на могилах»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| магі́ла | білоруська |
| моги́ла | болгарська |
| mohiîa «тс.» | верхньолужицька |
| могыла «курган» | давньоруська |
| *go/ am(u)l- | іллірійська |
| migkolа | полабська |
| mogiła | польська |
| mogyla «купа» | праслов’янська |
| моги́ла | російська |
| мòгила | сербохорватська |
| mohyla | словацька |
| gomíla «тс.» | словенська |
| могыа | старослов’янська |
| гòмила «купа» | українська |
| гомила | українська |
| й | чеська |
| mohyla | чеська |
| й | ? |
| *mogti «могти» | ? |
| первісно «тягти» (отже, «стягнене в купу») | ? |
і (спол. і частка)
псл. і, очевидно, з іє. *еі, що являє собою давню форму місц. в. одн. вказівного займенника з ларингальним приголосним у корені *’е-/’о-;
споріднене з гр. εἰ «якщо», гот. еі «і, щоб, нехай», можливо, також із лит. ir «і», лтс. іr «тс.», прус. ir «і, також» (Эндзелин СБЭ 136);
виведення з іє. аблативу *ed i порівнювання з лит. ст. e «і, але» (Zubatý IF 4, 470–472), як і пов’язання з лит. jeĩ «якщо» (Brückner 189), непереконливе;
р. др. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. нл. слн. і, вл. i-nu, стсл. и;
Фонетичні та словотвірні варіанти
й
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| і | білоруська |
| и | болгарська |
| i-nu | верхньолужицька |
| еі «і, щоб, нехай» | готська |
| εἰ «якщо» | грецька |
| и | давньоруська |
| *еі | індоєвропейська |
| м | індоєвропейська |
| іr «тс.» | латиська |
| ir̃ «і» | литовська |
| ẽ «і, але» | литовська |
| jeĩ «якщо» | литовська |
| ẽ | литовська |
| и | македонська |
| і | нижньолужицька |
| і | польська |
| і | праслов’янська |
| ir «і, також» | прусська |
| и | російська |
| и | сербохорватська |
| і | словацька |
| і | словенська |
| и | старослов’янська |
| і | чеська |
козе́л «бедринець ломикаменевий, Pimpinella saxifraga L.; борщівник сибірський, Heracleum sibiricum L.; борщівник європейський, H. spondylium L.» (бот.)
борщівник сибірський, який належить до тієї самої родини зонтичних, має багато ознак, спільних з бедринцем ломикаменевим;
результат перенесення на бедринець ломикаменевий назви тварини козе́л՝, перенесення зумовлене, очевидно, високою поживністю цієї рослини для свійських тварин, у т. ч. й кіз;
р. [козёл] «тс.», [козеле́ц] «тс.; борщівник сибірський»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ко́злики
«бедринець ломикаменевий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| козеле́ц «тс.; борщівник сибірський» | українська |
| й | чеська |
| козе́л | ? |
| й | ? |
| козёл «тс.» | ? |
їзда́
псл. *(j)ězda ‹*jēzda, *(j)ězdъ‹*jēzdъ, *(j)ězditi ‹*jēzditi;
остаточно не з’ясоване;
можливо, утворене від основи дієслова jādǫ «їду» за допомогою суфікса -zda (як u-zda);
пояснювалося також як утворення з суфіксом -da від основи дієслова *jās-ati «їхати» (Machek ESJČ 225; Prusík KZ 35, 600);
виводилось від jēzditi, яке вважалось результатом контамінації дієслів *jaditi (пор. лит. jódyti, інтенсив від jóti «їхати») і *jāsati «їхати» (Bern. I 450–452; Ильинский ИОРЯС 20/3, 70–71);
непереконливо реконструювалась первісна форма *е-zd-o-s із префіксальним ē i кореневим zd як нульовим ступенем кореня *sed- «їхати» (Вrugmann IF 15, 102–104);
р. езда́, е́здить, бр. язда́, е́здзіць, др. ѣздъ «шлях, їзда», ѣздити, п. jazda «їзда, кіннота», jeździć, ч. jízda «їзда, кіннота», jezditi, слц. jazda «їзда, кіннота», jazdiť, вл. jězd «їзда», jězdźić, нл. jězd, jězdźiś, полаб. i̯ezdĕt, болг. язда́ «їзда кіньми», я́здя «їжджу», м. јазди «їздить», схв. језд(а) (ст.), је́здити, слн. [jȇzd, jézda], jézditi;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безви́їзний
в'їзд
в'їзни́й
ви́їзд
виїзни́й
від'ї́жджий
від'ї́зд
від'їзни́й
доїжджа́чий
«старший псар у мисливстві»
(заст.)
з'їзд
заї́жджий
заї́зд
заї́здом
заї́зний
здити
їжджений
їзда́к
«їздець»
їзда́рня
«манеж»
їзде́цтво
їзде́ць
їзджа́лий
«об’їжджений»
(про коня)
їзджа́ти
«часто їздити»
їзди́ця
«вершниця»
їздни́й
«їздовий»
їздни́цтво
«їзда верхи»
їздня́
«постійна їзда»
їздови́й
їздо́к
«вершник»
їзду́н
«тс.»
й
наї́жджений
наї́жджий
на́їзд
наї́здом
наї́зник
об'ї́ждчик
об'ї́зд
об'ї́зни́й
передзї́здівський
переї́жджий
переї́зд
переї́зд
переї́зний
під'ї́зд
під'ї́зний
поїжджа́нин
«учасник весільного поїзда»
(заст.)
по́їзд
пої́здка
поїзни́й
при́їжджий
приї́зд
проїжджа́чий
прої́жджий
прої́зд
прої́здка
прої́здом
проїзни́й
роз'ї́жджений
роз'ї́зд
роз'їзни́й
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| язда́ | білоруська |
| е́здзіць | білоруська |
| язда́ «їзда кіньми» | болгарська |
| я́здя «їжджу» | болгарська |
| jězd «їзда» | верхньолужицька |
| jězdźić «їзда» | верхньолужицька |
| ѣздъ «шлях, їзда» | давньоруська |
| ѣздити | давньоруська |
| jódyti | литовська |
| jóti | литовська |
| јазди «їздить» | македонська |
| jězd | нижньолужицька |
| jězdźiś | нижньолужицька |
| i̯ezdĕt | полабська |
| jazda «їзда, кіннота» | польська |
| jeździć «їзда, кіннота» | польська |
| *(j)ězda | праслов’янська |
| *(j)ězdъ | праслов’янська |
| *(j)ězditi | праслов’янська |
| *jēzdъ | праслов’янська |
| *jēzda | праслов’янська |
| *jēzditi | праслов’янська |
| jādǫ (як u-zda) | праслов’янська |
| *jās-ati «їхати» | праслов’янська |
| jēzditi «їхати» (пор. лит. jódyti, інтенсив від jóti «їхати»)(Bern. I 450--452; Ильинский ИОРЯС 20/3, 70--71) | праслов’янська |
| *jāsati | праслов’янська |
| *jaditi | праслов’янська |
| *sed- «їхати» | праслов’янська |
| *е-zd-o-s | праслов’янська |
| езда́ | російська |
| е́здить | російська |
| језд (а)(ст.) | сербохорватська |
| је́здити | сербохорватська |
| jazda «їзда, кіннота» | словацька |
| jazdiť «їзда, кіннота» | словацька |
| jȇzd | словенська |
| jézda | словенська |
| jézditi | словенська |
| jízda «їзда, кіннота» | чеська |
| jezditi «їзда, кіннота» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України