ИН — ЕТИМОЛОГІЯ

ин «льон»

очевидно, діалектний варіант незасвідченого *ильн, що міг виникнути як один з рефлексів давньоруського льнъ, лна (Срезн. II 65) з редукцією голосного неповного утворення (ь) внаслідок появи протетичного і (й) і перетягуванням на нього наголосу;
пор. наявність похідних форм [ильня́ний, ильча́стий] «льняний» Ж, р. [ильне́ц] (зменш.) «льон», [ильни́ще] «льняне поле»;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ильне́ц «льон» (зменш.) російська
ильни́ще «льняне поле» російська
ильн українська
льнъ українська
лна українська
ильня́ний «льняний» українська
ильча́стий українська

І́гор

запозичено в давньоруську мову з давньоскандинавської (давньоісландської);
дісл. Ingvarr, Yngvarr є складним утворенням з основ Ing-, що становить назву давньоісландського бога Ingwi, та іменника varr «заступник, захисник, оборонець»;
р. И́горь, бр. І́гар, др. Игорь, Ин(ъ)гваръ, ч. Igor (з рос.), слн. Igor, цсл. Игорь;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
І́гар білоруська
Ingvarr давньоісландська
Yngvarr давньоісландська
varr «заступник, захисник, оборонець» давньоісландська
Ing- давньоісландська
Ingwi давньоісландська
Игорь давньоруська
Ин (ъ)гваръ давньоруська
И́горь російська
Igor словенська
Игорь церковнослов’янська
Igorрос.) чеська

інди́к

запозичено через посередництво польської мови з новолатинської;
՝ нлат. indicus є субстантивованою формою прикметника з виразу pāvō indicus «індійський павич»;
назва зумовлена тим, що індик був завезений у Європу в XVI ст. з Америки, або т. зв. ВестІндії;
р. undю́к, [инды́к], бр. інды́к, п. indyk, [jędyk], слц. indyk, схв. индјот;
Фонетичні та словотвірні варіанти

'індичка
аинди́к
гинди́к
гинди́чка
ин (зб.)
инд
и́ндик
инди́чий
инди́читися
инди́чня «приміщення для індиків»
индо́р
индю́к
индю́р
індича́
індиченя́
інди́чина
інди́чка
їндйк
індо́р
Етимологічні відповідники

Слово Мова
інды́к білоруська
indicus «індійський павич» новолатинська
pāvō indicus новолатинська
indyk польська
jędyk польська
undю́к російська
инды́к російська
индùјот сербохорватська
indyk словацька

и́ний «інший»

непереконливе й припущення про вихідну форму *е-ьnъ, складену з часткою е- (як у гр. ἐκετνος «той» (Osten-Sacken IF 33, 270–271), або пов’язання псл. *ьnъ із займенниковим коренем *і, наявним у гр. ἵa «одна», ἰός «один, той» (Bern. I 432);
мало ймовірне і припущення про запозичення з гот. ains (Hirt РВrВ 23, 333) або зведення до вихідного *ьno- (у чергуванні з *оіno-) (Ендзелин ИОРЯС 12/1, 64; Būga RR I 330);
спроба розділення inъ «один» та inъ «інший» і зведення їх до різних основ (Meillet Études 159, 432 і наст.; Абаев Пробл. ист. и диал. 11–12) підтримки не знаходить;
іє. *oinos «один», можливо, з варіантом іє. *ēino-;
споріднене з лит. ìnas «дійсний, справжній», прус. ains «один», гот. ains, двн. eins, ірл. óin, лат. unus, ст. oinos, гр. οἰνος, а також лит. víenas, лтс. viêns «тс.»;
псл. (j)inъ «інший», початково «один, сам» (пор. стсл. иночадъ «єдиний» (про сина), инорогъ «единорог», рос. инок, и́ноходь, инохо́дец);
розвиток значення «один» – «інший» пояснюється посередництвом добре засвідченого у слов’янських мовах значення «якийсь, певний» (Maretic AfSlPh 26, 471–472);
р. ино́й, [и́нный], бр. [і́нный], др. иныи, п. inny, ст. діал. [(j)iny, (j)in, (j)inny, (j)enny], ч. jiný, слц. iný, вл. ст. jiný, нл. ст. hyny, болг. [и́н], и́на, и́но, схв. ȕњи, ст. ȕн, стсл. инъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

и́нний
інний «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
і́нный білоруська
и́н болгарська
и́на болгарська
и́но болгарська
jiny верхньолужицька
ains готська
ains готська
ἐκετνος (як у гр. ἐκετνος «той» (Osten-Sacken IF 33, 270--271) грецька
ἵa «одна» грецька
ἰός «один, той» грецька
οἰνος грецька
eins давньоверхньонімецька
иныи давньоруська
*е-ьnъ індоєвропейська
inъ «один» індоєвропейська
*oinos «один» індоєвропейська
*ēino- індоєвропейська
óin ірландська
unus латинська
oinos латинська
viêns «тс.» латиська
ìnas «дійсний, справжній» литовська
víenas литовська
hyny нижньолужицька
inny польська
*ьnъ праслов’янська
(j)inъ праслов’янська
ains «один» прусська
инок російська
и́ноходь російська
инохо́дец російська
ино́й російська
и́нный російська
ȕњи сербохорватська
ȕн сербохорватська
iný словацька
инорогъ «единорог» старослов’янська
иночадъ старослов’янська
инъ старослов’янська
jiný чеська

іно́ «тільки, лише»

загальноприйнятого пояснення не має;
пов’язується (Bern. I 431; Преобр. І 271) з *іnъ «інший»;
пояснюється (Соболевский РФВ 22, 300; Фасмер II 133; ЭССЯ 8, 168) як результат складення сполучників і+nъ, рос. но;
тлумачиться (Sławski І 462; Brückner 192) як форма наз.-знах. в. с. р. числівника псл. *іnъ «один»;
р. [ин] «то, тоді; іноді, іншим разом», [ино] «тс.», [и́нно] «так що», др. ино «як тільки», п. ino «тільки, так»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ено «тс.»
ино́
йно
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ино «як тільки» давньоруська
ino «тільки, так» польська
*іnъ «інший» праслов’янська
*іnъ «один» праслов’янська
но російська
ин «то, тоді; іноді, іншим разом» російська
ино «тс.» російська
и́нно «так що» російська

І́нна

нове (неканонічне) ім’я неясного походження;
могло утворитися шляхом виділення кінцевої частини з таких імен, як Ні́на, Альбі́на, Ангелі́на і под;
недостатньо обґрунтовані припущення про запозичення з латинської мови (Суперанская 87) або про зв’язок з давнім рідкісним чоловічим ім’ям р. Инна (Петровский 121);
р. И́нна, бр. І́на, болг. И́на, И́нна;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
І́на білоруська
И́на болгарська
И́нна болгарська
Инна російська
И́нна російська
Ні́на українська
Альбі́на українська
Ангелі́на українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України