ИН — ЕТИМОЛОГІЯ
ин «льон»
очевидно, діалектний варіант незасвідченого *ильн, що міг виникнути як один з рефлексів давньоруського льнъ, лна (Срезн. II 65) з редукцією голосного неповного утворення (ь) внаслідок появи протетичного і (й) і перетягуванням на нього наголосу;
пор. наявність похідних форм [ильня́ний, ильча́стий] «льняний» Ж, р. [ильне́ц] (зменш.) «льон», [ильни́ще] «льняне поле»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ильне́ц «льон» (зменш.) | російська |
ильни́ще «льняне поле» | російська |
ильн | українська |
льнъ | українська |
лна | українська |
ильня́ний «льняний» | українська |
ильча́стий | українська |
І́гор
запозичено в давньоруську мову з давньоскандинавської (давньоісландської);
дісл. Ingvarr, Yngvarr є складним утворенням з основ Ing-, що становить назву давньоісландського бога Ingwi, та іменника varr «заступник, захисник, оборонець»;
р. И́горь, бр. І́гар, др. Игорь, Ин(ъ)гваръ, ч. Igor (з рос.), слн. Igor, цсл. Игорь;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
І́гар | білоруська |
Ingvarr | давньоісландська |
Yngvarr | давньоісландська |
varr «заступник, захисник, оборонець» | давньоісландська |
Ing- | давньоісландська |
Ingwi | давньоісландська |
Игорь | давньоруська |
Ин (ъ)гваръ | давньоруська |
И́горь | російська |
Igor | словенська |
Игорь | церковнослов’янська |
Igor (з рос.) | чеська |
інди́к
запозичено через посередництво польської мови з новолатинської;
՝ нлат. indicus є субстантивованою формою прикметника з виразу pāvō indicus «індійський павич»;
назва зумовлена тим, що індик був завезений у Європу в XVI ст. з Америки, або т. зв. ВестІндії;
р. undю́к, [инды́к], бр. інды́к, п. indyk, [jędyk], слц. indyk, схв. индјот;
Фонетичні та словотвірні варіанти
'індичка
аинди́к
гинди́к
гинди́чка
ин
(зб.)
инд
и́ндик
инди́чий
инди́читися
инди́чня
«приміщення для індиків»
индо́р
индю́к
индю́р
індича́
індиченя́
інди́чина
інди́чка
їндйк
індо́р
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
інды́к | білоруська |
indicus «індійський павич» | новолатинська |
pāvō indicus | новолатинська |
indyk | польська |
jędyk | польська |
undю́к | російська |
инды́к | російська |
индùјот | сербохорватська |
indyk | словацька |
и́ний «інший»
непереконливе й припущення про вихідну форму *е-ьnъ, складену з часткою е- (як у гр. ἐκετνος «той» (Osten-Sacken IF 33, 270–271), або пов’язання псл. *ьnъ із займенниковим коренем *і, наявним у гр. ἵa «одна», ἰός «один, той» (Bern. I 432);
мало ймовірне і припущення про запозичення з гот. ains (Hirt РВrВ 23, 333) або зведення до вихідного *ьno- (у чергуванні з *оіno-) (Ендзелин ИОРЯС 12/1, 64; Būga RR I 330);
спроба розділення inъ «один» та inъ «інший» і зведення їх до різних основ (Meillet Études 159, 432 і наст.; Абаев Пробл. ист. и диал. 11–12) підтримки не знаходить;
іє. *oinos «один», можливо, з варіантом іє. *ēino-;
споріднене з лит. ìnas «дійсний, справжній», прус. ains «один», гот. ains, двн. eins, ірл. óin, лат. unus, ст. oinos, гр. οἰνος, а також лит. víenas, лтс. viêns «тс.»;
псл. (j)inъ «інший», початково «один, сам» (пор. стсл. иночадъ «єдиний» (про сина), инорогъ «единорог», рос. инок, и́ноходь, инохо́дец);
розвиток значення «один» – «інший» пояснюється посередництвом добре засвідченого у слов’янських мовах значення «якийсь, певний» (Maretic AfSlPh 26, 471–472);
р. ино́й, [и́нный], бр. [і́нный], др. иныи, п. inny, ст. діал. [(j)iny, (j)in, (j)inny, (j)enny], ч. jiný, слц. iný, вл. ст. jiný, нл. ст. hyny, болг. [и́н], и́на, и́но, схв. ȕњи, ст. ȕн, стсл. инъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
и́нний
інний
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
і́нный | білоруська |
и́н | болгарська |
и́на | болгарська |
и́но | болгарська |
jiny | верхньолужицька |
ains | готська |
ains | готська |
ἐκετνος (як у гр. ἐκετνος «той» (Osten-Sacken IF 33, 270--271) | грецька |
ἵa «одна» | грецька |
ἰός «один, той» | грецька |
οἰνος | грецька |
eins | давньоверхньонімецька |
иныи | давньоруська |
*е-ьnъ | індоєвропейська |
inъ «один» | індоєвропейська |
*oinos «один» | індоєвропейська |
*ēino- | індоєвропейська |
óin | ірландська |
unus | латинська |
oinos | латинська |
viêns «тс.» | латиська |
ìnas «дійсний, справжній» | литовська |
víenas | литовська |
hyny | нижньолужицька |
inny | польська |
*ьnъ | праслов’янська |
(j)inъ | праслов’янська |
ains «один» | прусська |
инок | російська |
и́ноходь | російська |
инохо́дец | російська |
ино́й | російська |
и́нный | російська |
ȕњи | сербохорватська |
ȕн | сербохорватська |
iný | словацька |
инорогъ «единорог» | старослов’янська |
иночадъ | старослов’янська |
инъ | старослов’янська |
jiný | чеська |
іно́ «тільки, лише»
загальноприйнятого пояснення не має;
пов’язується (Bern. I 431; Преобр. І 271) з *іnъ «інший»;
пояснюється (Соболевский РФВ 22, 300; Фасмер II 133; ЭССЯ 8, 168) як результат складення сполучників і+nъ, рос. но;
тлумачиться (Sławski І 462; Brückner 192) як форма наз.-знах. в. с. р. числівника псл. *іnъ «один»;
р. [ин] «то, тоді; іноді, іншим разом», [ино] «тс.», [и́нно] «так що», др. ино «як тільки», п. ino «тільки, так»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ено
«тс.»
ино́
йно
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ино «як тільки» | давньоруська |
ino «тільки, так» | польська |
*іnъ «інший» | праслов’янська |
*іnъ «один» | праслов’янська |
но | російська |
ин «то, тоді; іноді, іншим разом» | російська |
ино «тс.» | російська |
и́нно «так що» | російська |
І́нна
нове (неканонічне) ім’я неясного походження;
могло утворитися шляхом виділення кінцевої частини з таких імен, як Ні́на, Альбі́на, Ангелі́на і под;
недостатньо обґрунтовані припущення про запозичення з латинської мови (Суперанская 87) або про зв’язок з давнім рідкісним чоловічим ім’ям р. Инна (Петровский 121);
р. И́нна, бр. І́на, болг. И́на, И́нна;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
І́на | білоруська |
И́на | болгарська |
И́нна | болгарська |
Инна | російська |
И́нна | російська |
Ні́на | українська |
Альбі́на | українська |
Ангелі́на | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України