И — ЕТИМОЛОГІЯ

складне утворення з основ слів (з)верх(и) і стьоба́ти (шити);

очевидно, результат контамінації слів [за-волоч-и́] «заволокти», тобто «вкрити (полотно нитками)» і поволо́ка «серпанок» – *заповолоч з наступною гаплологією третього складу;

пор. також [заволі́чка] «вовняні нитки для вишивання, гарус», [волі́чка] «гарус»;

через церковнослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. ‘Ωσηέ походить від гебр. Hōšē‘a «порятунок», пов’язаного з hōšī‘a «рятувати»;

р. болг. Оси́я, бр. Асі́я, др. (И)осиа, ч. Oseáš, слц. Oziáš, стсл. Осии, Осиа;

виведення з іє. аблативу *ed i порівнювання з лит. ст. e «і, але» (Zubatý IF 4, 470–472), як і пов’язання з лит. jeĩ «якщо» (Brückner 189), непереконливе;

споріднене з гр. εἰ «якщо», гот. еі «і, щоб, нехай», можливо, також із лит. ir «і», лтс. іr «тс.», прус. ir «і, також» (Эндзелин СБЭ 136);

псл. і, очевидно, з іє. *еі, що являє собою давню форму місц. в. одн. вказівного займенника з ларингальним приголосним у корені *’е-/’о-;

р. др. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. нл. слн. і, вл. i-nu, стсл. и;

первісний вигук, що виник як результат інстинктивної реакції на зовнішні подразники, які викликають біль, страх, подив;

згодом став виражати й такі емоції, як радощі, незадоволення, обурення, гнів та ін;

властивий багатьом віддалено спорідненим мовам (пор. лит. і, нвн. ī тощо);

р. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. слн. і;

результат видозміни давнішого (псл.) *uščьnǫti (‹*u-ščьpnǫti), пов’язаного з введенням k(к) на місці зниклого р(п) і появи укр. и на місці зниклого редукованого під впливом форми щипа́ти (‹ *ščipati);

р. [сощикну́ть] «зняти (нагар із свічки)», сощипну́ть «тс.», бр. шчыка́ць «щипати», др. ущькнути «ущипнути; відкусити», ущьнути «тс.», п. przyszknąć «прищикнути», przyszczykać «прищикувати», ч. uštknouti «ужалити, вкусити» (про змію), слц. prištiknút’ «прищикнути»;