ДУШИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

души́ти «давити, пригнічувати»

псл. dusiti, dusiti, пов’язані з duxъ «дух» та ін;
паралелізм s || š і розвиток значення поки що задовільного пояснення не мають;
р. души́ть, бр. душы́ць, [дуси́ць], п. dusić, ч. dusiti, слц. dusiť, вл. dusyć, нл. dušyś, болг. душа́, м. души, схв. дýшити, гýшити, слн. dušiti;
Фонетичні та словотвірні варіанти

дуси́ти «давити»
ду́скати «душити, чавити»
душе́ники «коржі з конопляним молоком»
душени́на «тушковане м’ясо»
душени́ця «тісний до задухи простір»
души́тель
души́тися «задихатися»
заду́ха
заду́хуватий
заду́шливий
заду́шний
по́ду́ха «духота, задуха»
пра́духа «тс.»
приду́ха «кисневий голод (риб); загибель риб від кисневого голоду»
удуши́тель
удушли́вий
удушні́ти «зімліти від спеки»
уду́шшя
Етимологічні відповідники

Слово Мова
душы́ць білоруська
душа́ болгарська
dusyć верхньолужицька
души македонська
dušyś нижньолужицька
dusić польська
dusiti праслов’янська
души́ть російська
дýшити сербохорватська
dusiť словацька
dušiti словенська
дуси́ць українська
гýшити українська
dusiti чеська
dusiti ?
duxъ «дух» ?

дух

псл. duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); – споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай», з іншим вокалізмом також лит. dvasià, dvãsi «дух, душа», dvesti «дихнути», можливо, і гр. ϑεός «бог», гот. dius «дикий звір», дісл. dӯr, дангл. dēor, двн. tior, нвн. Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина»);
р. бр. болг. м. дух, п. ч. слц. вл. нл. duch, схв. дух «дихання», дух «тс.», слн. dúh, стсл. доухъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ві́ддух
відду́шина
духа́ «швидко, бігом»
ду́хало «ковальський міх»
ду́хати «дмухати; дути, віяти»
духи́
духівни́к
духівни́цтво
духівни́ця «заповіт»
духі́вня «тс.»
духмя́ний
духмяні́ти
ду́хниця «димар»
духове́нство
ду́хо́ви́й
духови́к «лівер»
духови́на «незамерзаюче місце на річці; легка земля Ж»
духови́тий
духо́вна «заповіт»
духо́вний
духо́вник «духівник»
духо́вниця «тс.»
духовня́нка «вихованка духовного училища»
ду́хом
духо́та́
души́стий
души́ти «кропити духами; [видавати запах Я]»
душі́ти «пахнути; сильно випаровуватися Ж»
душко́м
душкува́ти «під чаc спеки, скупчившись, важко дихати» (про овець)
душли́вий
ду́шний
душни́к
душнува́тий
зду́хвина (анат.)
зду́хо́ви́на «тс. Г, Ж; трясовина Mo»
оддушина
про́дух
проду́ха
проду́хвина «ополонка»
проду́ховина
проду́шник «отвір у стелі»
роздухва́н «вид жіночого одягу»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
дух білоруська
дух болгарська
duch верхньолужицька
dius «дикий звір» готська
ϑεός «бог» грецька
dēor давньоанглійська
tior давньоверхньонімецька
dӯr давньоісландська
dvasià литовська
дух македонська
duch нижньолужицька
Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина») нововерхньонімецька
duch польська
duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); -- споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай» праслов’янська
дух російська
дух «дихання» сербохорватська
duch словацька
dúh словенська
доухъ старослов’янська
дух «тс.» українська
duch чеська
dvãsi «дух, душа» ?
dvesti «дихнути» ?

душма́н «тиран, гнобитель» (заст.)

в народній етимології пов’язується з души́ти «гнітити, давити»;
тур. düşman «ворог; злочинець; деспот» походить від сперс. dušman «тс.», пов’язаного з ав. dušmanah- «ворожий, неприязний», що відповідає гр. δυσμενής «тс.», дінд. durmanāḥ «пригнічений, сумний» і зводиться до іє. *dus- «поганий» і *men- «думати»;
запозичення з турецької мови;
п. duszman «тс.», болг. душма́нин «ворог; злочинець», м. душман(ин), схв. дỳшман, душманин «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

душма́к «тс.»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
dušmanah- «ворожий, неприязний» авестійська
душма́нин «ворог; злочинець» болгарська
δυσμενής «тс.» грецька
durmanāḥ «пригнічений, сумний» давньоіндійська
*dus- «поганий» індоєвропейська
душман (ин) македонська
duszman «тс.» польська
дỳшман сербохорватська
dušman «тс.» середньоперська
düşman «ворог; злочинець; деспот» турецька
душманин «тс.» українська
души́ти «гнітити, давити» ?
*men- «думати» ?

душа́

розвиток значення аналогічний в лат. anima «вітер, подих» – «душа», у гр. ψύχω «видихаю, дму» – ψῡχή «душа»;
споріднене з лит. dvasià «дух, дихання»;
псл. duša (‹*dux-ja ‹*dhousíā);
р. бр. болг. душа́, др. душа, п. dusza, ч. duše, слц. нл. вл. duša, полаб. dausa, м. схв. дýша, слн. dúša, стсл. доуша;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безду́шний
безду́шшя
ду́ся «душка»
душе́вний
души́ «начинка в варениках» (мн.)
души́ця «душа» (знев.)
душі́вка «наділ землі на душу»
ду́шка «приємна людина; [кохана людина Ж; сукня без рукавів із вирізом ззаду]»
ду́шний «душевний»
задуше́вний
обезду́шувати
одушевля́ти
по́душ «у достатку, досить»
поду́шне (іст.)
поду́шний (іст.)
поду́шник (іст.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
душа́ білоруська
душа́ болгарська
duša верхньолужицька
ψύχω «видихаю, дму» грецька
душа давньоруська
anima «вітер, подих» латинська
dvasià «дух, дихання» литовська
дýша македонська
duša нижньолужицька
dausa полабська
dusza польська
duša (‹*dux-ja ‹*dhousíā) праслов’янська
душа́ російська
дýша сербохорватська
duša словацька
dúša словенська
доуша старослов’янська
duše чеська
ψῡχή «душа» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України