ДУХ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
дух
псл. duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); – споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай», з іншим вокалізмом також лит. dvasià, dvãsi «дух, душа», dvesti «дихнути», можливо, і гр. ϑεός «бог», гот. dius «дикий звір», дісл. dӯr, дангл. dēor, двн. tior, нвн. Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина»);
р. бр. болг. м. дух, п. ч. слц. вл. нл. duch, схв. дух «дихання», дух «тс.», слн. dúh, стсл. доухъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́ддух
відду́шина
духа́
«швидко, бігом»
ду́хало
«ковальський міх»
ду́хати
«дмухати; дути, віяти»
духи́
духівни́к
духівни́цтво
духівни́ця
«заповіт»
духі́вня
«тс.»
духмя́ний
духмяні́ти
ду́хниця
«димар»
духове́нство
ду́хо́ви́й
духови́к
«лівер»
духови́на
«незамерзаюче місце на річці; легка земля Ж»
духови́тий
духо́вна
«заповіт»
духо́вний
духо́вник
«духівник»
духо́вниця
«тс.»
духовня́нка
«вихованка духовного училища»
ду́хом
духо́та́
души́стий
души́ти
«кропити духами; [видавати запах Я]»
душі́ти
«пахнути; сильно випаровуватися Ж»
душко́м
душкува́ти
«під чаc спеки, скупчившись, важко дихати»
(про овець)
душли́вий
ду́шний
душни́к
душнува́тий
зду́хвина
(анат.)
зду́хо́ви́на
«тс. Г, Ж; трясовина Mo»
оддушина
про́дух
проду́ха
проду́хвина
«ополонка»
проду́ховина
проду́шник
«отвір у стелі»
роздухва́н
«вид жіночого одягу»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
дух | білоруська |
дух | болгарська |
duch | верхньолужицька |
dius «дикий звір» | готська |
ϑεός «бог» | грецька |
dēor | давньоанглійська |
tior | давньоверхньонімецька |
dӯr | давньоісландська |
dvasià | литовська |
дух | македонська |
duch | нижньолужицька |
Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина») | нововерхньонімецька |
duch | польська |
duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); -- споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай» | праслов’янська |
дух | російська |
дух «дихання» | сербохорватська |
duch | словацька |
dúh | словенська |
доухъ | старослов’янська |
дух «тс.» | українська |
duch | чеська |
dvãsi «дух, душа» | ? |
dvesti «дихнути» | ? |
бе́стія
основне слово запозичено з латинської мови книжним шляхом чи, можливо, через польське посередництво;
лат. bestia «тварина» споріднене з лтс. dvesele «дихання, душа, життя», лит. dvesti «задихатися», dvasià «дух», псл. duxъ (‹*dous-), duša ( ‹*dousja), укр. дух, душа́;
похідні форми утворено від запозиченого слова на ґрунті української і польської мов;
р. бе́стия, бр. бэ́стыя, п. bestia, ч. bestie, слц. beštia, вл. bestialski «звірячий», м. бестија, схв. бèстија, бèштија, слн. bèštija, béstija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бес
(XVIII ст.)
бествѣю
(1627)
бестиа
бестія
(XVI ст.)
бестіялський
(XVII ст.)
бестіяльський
бесті́янка
бестія́нський
бестія́рськи
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
бэ́стыя | білоруська |
bestialski «звірячий» | верхньолужицька |
bestia «тварина» | латинська |
dvesele «дихання, душа, життя» | латиська |
dvesti «задихатися» | литовська |
бестија | македонська |
bestia | польська |
duxъ (‹*dous-) | праслов’янська |
бе́стия | російська |
бèстија | сербохорватська |
beštia | словацька |
bèštija | словенська |
béstija | словенська |
дух | українська |
бèштија | українська |
bestie | чеська |
dvasià «дух» | ? |
duša ( ‹*dousja) | ? |
душа́ | ? |
воня́ти
споріднене з дінд. ániti «дихає», гр. ἄνεμος «вітер, подув», лат. animus «дух», гот. us-anan «видихати», сірл. anāl «дихання»;
за іншим припущенням (Brückner ZfSlPh 2, 309; Machek ESJČ 704; БЕР І 176), псл. *vonja походить від гіпотетичного *[v]odnja, яке зіставляється з лит. úosti «нюхати» і лат. odor «запах»;
пор. семантичну паралель в українській мові: дух – ди́хати і дух «запах», духи́ «парфуми»;
псл. vonjati, очевидно, похідне від *vonja (‹*onja) «запах»;
р. воня́ть, бр. [ване́ць], п. wonieć «пахнути», ч. voněti, слц. voňať, вл. wonjeć, нл. wonjaś «тс.», болг. воня́ «смердіти», схв. вòњати «пахнути; нюхати», слн. vonjáti «пахнути», цсл. воɴгати «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
воні́ти
«приємно пахнути»
вонли́вий
во́нний
«ароматичний»
вонь
воньки́й
воню́чий
воню́чка
«хрінниця смердюча, Lepidium ruderale L.»
(бот.)
во́ня
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ване́ць | білоруська |
воня́ «смердіти» | болгарська |
wonjeć | верхньолужицька |
us-anan «видихати» | готська |
ἄνεμος «вітер, подув» | грецька |
ániti «дихає» | давньоіндійська |
animus «дух» | латинська |
odor «запах» | латинська |
úosti «нюхати» | литовська |
wonjaś «тс.» | нижньолужицька |
wonieć «пахнути» | польська |
*vonja | праслов’янська |
vonjati | праслов’янська |
воня́ть | російська |
вòњати «пахнути; нюхати» | сербохорватська |
anāl «дихання» | середньоірландська |
voňať | словацька |
vonjáti «пахнути» | словенська |
дух | українська |
ди́хати «парфуми» | українська |
дух «запах» | українська |
духи́ «парфуми» | українська |
воɴгати «тс.» | церковнослов’янська |
voněti | чеська |
*vonja «запах» (‹*onja) | ? |
дим
псл. dymъ;
відповідає лит. dumai «дим» (мн.), лтс. dũmi, прус. dumis «тс.», гр. ϑῡμός «дух; пристрасть», лат. fūmus «дим», дінд. dhūmáh, двн. toum «тс.»;
іє. *dhū-mo-s «дим», походить від *dheu-/dhou- «вирувати, нестися клубами», поширеного суфіксом *-mo-;
цей же корінь виступає також в укр. дух, душа́, ди́хати та ін;
р. бр. дым, др. дымъ, п. ч. слц. вл. нл. dym, полаб. daim, болг. м. дим, схв. дȕм, слн. dim, стсл. дымъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безди́мний
дима́р
дима́рня
«коптильня»
дима́шка
«димчаста ластівка, Hirundo rustica»
(орн.)
дими́не́цъ
«димар»
димині́ти
«диміти, палати»
дими́стий
дими́ти
дими́тися
димі́вка
«тс.»
димі́ти
димі́тися
ди́мка
«серпанок»
димли́вий
ди́млянка
«овочі, що після сушіння відгонять димом»
ди́мний
димни́к
«димар»
димни́ця
«тс.»
ди́мня
«тс.; горно, кузня»
димова́тий
димови́й
димо́ви́ще
димува́ти
диму́чий
диму́щий
димча́стий
ди́мчатий
зади́млений
зади́млювати
«вкривати кіптявою»
здимини́ти
«пустити з димом»
зди́мі́ти
зди́мніти
«зникнути, як дим»
здимува́ти
«очиститися від диму»
зди́мчитися
«тс.»
підди́мок
«все копчене»
поди́мне
«податок від диму (=хати)»
(іст.)
поди́мний
(іст.)
подимо́вщина
поди́мщина
«тс.»
проди́млювати
продимля́ти
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
дым | білоруська |
дим | болгарська |
dym | верхньолужицька |
ϑῡμός «дух; пристрасть» | грецька |
toum «тс.» | давньоверхньонімецька |
dhūmáh | давньоіндійська |
дымъ | давньоруська |
fūmus «дим» | латинська |
dũmi | латиська |
dumai «дим» (мн.) | литовська |
дим | македонська |
dym | нижньолужицька |
daim | полабська |
dym | польська |
dymъ | праслов’янська |
dumis «тс.» | прусська |
дым | російська |
дȕм | сербохорватська |
dym | словацька |
dim | словенська |
дымъ | старослов’янська |
дух | українська |
dym | чеська |
*dhū-mo-s «дим» | ? |
*dheu-/dhou- «вирувати, нестися клубами» | ? |
*-mo- | ? |
душа́ | ? |
ди́хати | ? |
ди́хати
інший ступінь вокалізму в цьому корені виступає в укр. дух;
найближчими відповідниками є лит. dūsúoti «дихати», dūseti «тс.»;
псл. dyxati (*dyxajǫ) є формою ітеративу до dъxnǫti (аналогічно до *syxati : sъxnǫti і под.), яке походить з давнішого *dus-, що має нульовий ступінь вокалізму при іє. *dves-;
р. отдыха́ть, вздыха́ть, дыша́ть, бр. ды́хаць, др. дыхати, п. вл. dychać, ч. dýchati, слц. dýchať, нл. dychaś, полаб. doixa (=dyxajetь), болг. ди́хам, м. дише «дихає», схв. дùхати, слн. díhati, стсл. дыхати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бездиха́нний
вдих
вдиха́льний
вдиха́ти
ви́дих
видиха́льний
видиха́ти
віддих
«дихання; [відпочинок]»
відди́ха
«відпочинок»
віддиха́ти
«дихати; відпочивати»
диики́
«бронхи»
диини́ця
«тс.»
дих
«вдих»
ди́хави́ця
«астма, задишка; запал (у коней); болотиста місцевість»
дихави́чний
«хворий, що страждає задишкою; хворий на запал (про коней)»
ди́хавка
«тім’ячко у малої дитини; западина перед стегном у тварини; [гортань МСБГ]»
ди́хало
«дихальне горло»
дихальний
ди́хальце
«отвір, що служить для дихання (у комах)»
диха́н
«тварина»
ди́хи
«частина тулуба від ребер до сідничних кісток Г; западини по боках у тварин Ж»
дихну́ти
дихови́й
ди́шиця
«трахея»
ди́шка
«дихальне горло Я; бронхи Ж»
дишний
«дихальний»
ди́шник
«трахея»
за́дих
«астма»
зади́ханий
задиха́ти
«тхнути чимось»
зади́ха́тися
зади́хливий
зади́шка
зади́шкуватий
зади́шливий
здих
«загибель; дохлятина»
здиха́нка
«видих; зітхання»
здиха́ння
«тс.»
здиха́ти
«дохнути, гинути (про тварин); [зітхати]»
зди́хатися
«позбавитися»
здихля́
«квола істота»
здихля́чина
«дохлятина»
здихови́читися
«задихнутися»
(про коня)
зідха́ти
«зітхати»
на́дих
«натхнення; дихання, повів»
надиха́ти
«давати натхнення»
оди́шка
пави́здіхало
«людина, що страждає задишкою»
переди́х
переди́шка
по́дих
подиха́ти
«здихати; віяти (про вітерець)»
при́дих
придиха́тися
«мати неприємний запах»
придихо́вий
про́дих
продиха́ти
проди́хатися
продихо́вий
про́дишки
«продуховини»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ды́хаць | білоруська |
ди́хам | болгарська |
dychać | верхньолужицька |
дыхати | давньоруська |
*dves- | індоєвропейська |
dūsúoti «дихати» | литовська |
дише «дихає» | македонська |
dychaś | нижньолужицька |
doixa (=dyxajetь) | полабська |
dychać | польська |
dyxati (*dyxajǫ)(аналогічно до *syxati : sъxnǫti і под.) | праслов’янська |
отдыха́ть | російська |
дùхати | сербохорватська |
dýchať | словацька |
díhati | словенська |
дыхати | старослов’янська |
дух | українська |
вздыха́ть | українська |
дыша́ть | українська |
dýchati | чеська |
dūseti «тс.» | ? |
*dus- | ? |
духа́н «стусан»
очевидно, пов’язане з дух «дихання, подих»;
могло виникнути на основі фразеологізму давати духу «бити; лупцювати»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
дух «дихання, подих» | ? |
давати духу «бити; лупцювати» | ? |
духо́вка
запозичення з російської мови;
р. духовка пов’язане з дух (у значенні «тепле повітря», пор. духово́й шкаф);
бр. духо́ўка;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
духо́ўка | білоруська |
духовка (у значенні «тепле повітря», пор. духово́й шкаф) | російська |
дух (у значенні «тепле повітря», пор. духово́й шкаф) | російська |
ду́шка «ямка під шиєю»
очевидно, пов’язане з душа́, дух і утворене внаслідок локалізації уявлення про душу або у зв’язку з уявленням про дихальне горло (пор. м. душник «дихальне горло»);
виведення форми (Зеленин ИОРЯС 8/4, 258 – 259) з *-духа (в па́зуха) і зближення з дінд. dōḥ «передпліччя», ав. daōš «плече», перс. dōš «тс.» сумнівне;
р. [ду́шка] «тс.», [ду́шки] «шийне хутро лисиці і соболя»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
душа́
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
daōš «плече» | авестійська |
dōḥ «передпліччя» | давньоіндійська |
dōš «тс.» | перська |
ду́шка «тс.» | російська |
ду́шки «шийне хутро лисиці і соболя» | українська |
душа́ | ? |
дух (пор. м. душник «дихальне горло») | ? |
духа (в па́зуха) | ? |
земле́ду́х «медведка звичайна, Gryllotalpa vulgaris» (ент.)
складне слово, утворене з основ земля́ і дух;
мотивація назви незрозуміла;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
земля́ | ? |
дух | ? |
роздухва́н «вид жіночого одягу; жартівлива назва сарафана»
пов’язане з дух (див.);
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
дух | українська |
щотьху́ «щосили, щодуху»
фонетичний варіант форми щоду́ху, пор. тхну́ти, зітха́ти, що так само споріднені з дух;
палатальне т’ у щотьху́ постало внаслідок звукового зближення з вигуком тьху;
п. co tchu «щодуху»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чим тьху
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
co tchu «щодуху» | польська |
щоду́ху | ? |
тхну́ти | ? |
зітха́ти | ? |
дух | ? |
щотьху́ | ? |
тьху | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України