ДОСИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. dȍ syti «до ситості», сполучення прийменника do «до» та род. в. іменника sytь «ситість», пов’язаного з sytъ «ситий»;

до розвитку значення пор. лат. satur «ситий» : satis «досить, доволі»;

р. [до́сыть] «доволі, достатньо», до́сы́та «до ситості», [до́сы́ти] «тс.», бр. до́сыць «достатньо», др. [досыти] «до ситості; досить», п. dosyć «доволі, достатньо», ч. слц. dosyta «до ситості; достатньо», вл. dosyta, болг. досита, схв. досита, стсл. до сыти «тс.»;

результат закономірного розвитку давнішого *дость, що виникло внаслідок скорочення форми досить подібно до п. dość (‹*dosyć) або з’явилось як запозичення з польської мови;

не зовсім ясне;

найімовірніше, пов’язане з до́сить, доси́та, де кореневий голосний міг зникнути, зокрема, під впливом слова dostati «вистачити» (Sławski I 158, проти БЕР І 415);

реконструюється також псл. *do sъti, аналогічне do syti, де *sъtь і sytь мають бути однокореневими словами з різними ступенями чергування голосного (ЭССЯ 5, 86–87; Zubatý St. а čl. І 1, 105–107);

менш переконлива реконструкція псл. *do sti, де *sti пов’язувалося з іє. *əs- (s-) «бути» і зіставлялося з ав. aiwištiš «вивчення (святого письма), літургічне читання», upa-stiš «мешкання», лит. ap-stùs «рясний, багатий» (Zubatý тж);

бр. досць, п. dość, ч. dost, dosti, слц. dosť, заст. [dosti], вл. нл. dosć, полаб. düst, болг. м. доста, схв. дȍста, заст. dost, dosti, слн. dôsti;