ДОКУЧНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
ку́чити «набридати, завдавати неприємностей»
псл. kučiti (первісно) «кричати, волати»;
слово звуконаслідувального походження;
р. [ку́чить] «просити невідступно, принижено, благати, докучати», бр. дакуча́ць «докучати», п. [kuczyć] «досаждати, докучати», слн. skúčati «стогнати, скиглити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вку́читися
«набриднути»
вку́чно
«нудно»
доку́ка
«неприємності, клопіт, набридливість»
доку́ча
«тс.»
докуча́ти
доку́чливий
доку́чний
доку́чник
«той, хто набридає»
ку́читься
«нудно»
(безос.)
кучли́вий
«скучний, нудний »
навку́чити
«надокучити»
надоку́чити
уку́читися
«надокучити, набриднути»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дакуча́ць «докучати» | білоруська |
| kuczyć «досаждати, докучати» | польська |
| kučiti «кричати, волати» (первісно) | праслов’янська |
| ку́чить «просити невідступно, принижено, благати, докучати» | російська |
| skúčati «стогнати, скиглити» | словенська |
доку́чна «дитяча гра»
неясне;
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України