ДМУХ — ЕТИМОЛОГІЯ
дму́хати «дути, віяти; пихтіти»
псл. [*dьmuxati ‹*dumousatei], похідне від dǫti «дути», dъmǫ «дую»;
суфікс -ux- можна пояснити впливом основи dux- (пор. цсл. доухати) (Otrębski ŻW 268);
може також розглядатися як контамінація dyxati з основою dъm-ǫ, пор. ще вторинні ч. dmouti «дути», слц. dmúť sa «надуватися, випинатися» – від dъmǫ;
р. [дму́хать] «дути», бр. дму́хаць, п. dmuchać, ч. dmuchati, нл. [dmuchaś] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дмух
(виг.)
дмуха́ч
«вітер»
дмухача
«втекти»
дмухну́ти
«подути; вдарити; випити; побігти»
за́дмуx
«схильність»
по́дмух
«повів»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дму́хаць | білоруська |
| dmuchaś «тс.» | нижньолужицька |
| dmuchać | польська |
| *dьmuxati ‹*dumousatei | праслов’янська |
| дму́хать «дути» | російська |
| dmúť sa «надуватися, випинатися» | словацька |
| dmouti «дути» | чеська |
| dmuchati | чеська |
| dǫti «дути» | ? |
| dъmǫ «дую» | ? |
| -ux- (пор. цсл. доухати)(Otrębski ŻW 268) | ? |
| dyxati | ? |
| dъmǫ | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України