ДИКАР — ЕТИМОЛОГІЯ

ди́кий

псл. (пн.) [*dikъ одного кореня з *divъ, *divьjь (Sławski І 204; Meillet Études 378–379; Bern. I 199–200; Trautrnann 54);
про суфікси *-ko/*-vo див. ще Solmsen KZ 37, 598;
Specht 64;
псл. *dikъ далі зіставляється з лит. dỹkas «порожній, бездіяльний» (Сенн, однак, вважає його запозиченням із слов’янських мов – Language 9, 206–208), лтс. dīks «тс.», а також, менш переконливо, з кімр. dig «гнів, гнівний» (Lane Language 8, 297; 9, 268–270), нвн. Ziege «коза», двн. ziga «тс.» (Zubatý St. a čl. II 95; Lewy ZfSlPh I 415–416), гр. δίω «побоююсь, утікаю», дінд. dīyati «летить». – Шанский ЭСРЯ І 5, 118;
Фасмер І 514;
Преобр. І 184185;
Горяев 91;
Brückner 113;
БЕР І 388;
Skok І 403–404;
Otrębski LP 6, 179. – Див. ще ди́вий;
р. ди́кий, бр. дзі́кі, др. дикыи, п. dziki, вл. dźiki;
Фонетичні та словотвірні варіанти

дик «дикий кабан»
дика́р «дикун Ж; вид каменю Г; вид голуба Я»
дика́рство
ди́кість
дикове́нний
дико́ви́на
дико́винка
дико́винний
дикува́тий
дикува́тися «ховатися»
дику́н «дика людина; [дикий кабан Ж]»
дику́нство
дикунча́ «дике порося»
дику́ха «дикунка»
дич «дика орда, дикуни»
дича́вина «глушина»
дича́віти
дича́к «дикий звір; (бот.) дикий горошок Mak»
дичина́
дичі́ти
ди́чка «дике плодове дерево»
дичко́ «дикий кінь»
дичко́вий
дичо́к «тс.; [бджолиний рій, що залетів з чужого вулика]; дикий кінь; (бот.) вівсюг»
діч «дичина»
задичаві́лий
задича́влений
здичаві́лий
предикови́нний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
дзі́кі білоруська
dźiki верхньолужицька
δίω «побоююсь, утікаю» грецька
ziga «тс.» давньоверхньонімецька
dīyati давньоіндійська
дикыи давньоруська
dig «гнів, гнівний» кімрська
dīks «тс.» латиська
dỹkas «порожній, бездіяльний» литовська
Ziege «коза» нововерхньонімецька
dziki польська
*dikъ праслов’янська
ди́кий російська
*-ko/*-vo ?
І ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України